«Німеччина.Зимова казка»— поема Генріха Гейне, сюжетом якої послужила мандрівка письменника Німеччиною. З їдкою іронією, сарказмом і ненавистю Гайне накидується на католицьку церкву, романтичну школу і німецьке філістерство. Основний композиційний прийом – фабула подорожі. Рух дозволяє насичувати шляхові спостереження ліричними відступами, екскурсами в історію. Німеччина, якою її бачить і описує поет, – стара, добре відома поетові Німеччина відсталих соціально-політичних порядків. Сатира автора спрямована і на військових («Той самий дубовий народ-педант.// Прямі кути й сьогодні// У кожному русі, і всі з лиця// Бундючні, тупі й холодні.»), і на служителів церкви («В канкані середньовічному тут // Гасали ченці й черниці…»), і на французів («Вони філістери, як і ми,// І це вже в них глибоко в серці...»), і на окремих письменників («Альфред де Мюссе, дотепний гамен,// До нас прибуде з ними,// Пробарабанить він на мені// Свої тріскучі рими»). Палкими словами Гайне закликає Німеччину пробудитися від темряви, минулого. Німецька земля надає поетові сили, він чує дихання Рейна. Ніч солодкого сну можлива лише на рідній землі. Гайне любить свою батьківщину. Німеччина для нього – це край сили, це його Всесвіт, його призначення. У поемі розповідається саме про життя в тогочасній Німеччині, життя, яка нагадувала “зимову казку”. Подорожуючи по країні в поштовому диліжансі було стомлюючим і вкрай незручним, а крім того ще й повільним. Подовгу подорожуючи, проїжджаючи повз великих і малих міст, сіл, він починає розмірковувати. Міркувати про свою країну, яка знаходиться в занепаді. Оповідання відбувається у вигляді заміток мандрівника, описуючи шляхові картини. Сам сюжет поеми, в порівнянні з думками і почуттями, закладеними в ній – відходить на другий план. На перший же виходять переживання поета-вигнанця. Який шалено любить свою батьківщину, але не може існувати в ній, це викликає у Гейне і біль, і розчарування, і любов. Поет показує, що в Німеччині жити погано всім: і церковним “мракобісам”, і грубої і агресивної прусської вояччини, карликовим самодержцям, а простим людям – і поготів. Ось як найчастіше описують почуття Гейне до Німеччини: Любов до батьківщини для Гейне була зовсім не любов’ю, а тугою, фізичної потребою, немає, цього навіть мало: вона для нього була жагучою і гострим болем, яка проглядається, тільки крізь сльози і при цьому за малодушність він сердиться на себе. Тобто Генріх Гейне не любив Німеччину такою яка вона тоді була, він любив її просто тому, що народився там, і це, як було написано вище, доставляло йому “гостру і пекучу біль”. Обговорювати особистість Гейне і його твори можна годинами, але сенс написання поеми “Німеччина. Зимова казка” – це заклик прокинутися від “сплячки”, це співчуття поета всім, хто, як і він, змушений терпіти людську несправедливість і тиск суспільства.
