«Пісня про Нібелунгів» відзначається сюжетною різноманітністю. Сива давнина та пишний придворно-рицарський побут виступають у поемі в складному переплетінні. В ній відбилися спогади про події великого переселення народів, про далекі мандри, переходи, кровопролитні битви. Зберігся в ній і суворий трагічний дух давніх германських сказань. Так, у германському епосі варварських часів велике місце займають мотиви кривавої помсти, родової й особистої честі. Це відображено і в «Пісні». Сварка Брюнхільди з Крімхільдою і помста, яка стала результатом цієї сварки, відіграють значну роль у розгортанні майже всього сюжету. В поемі причина сварки має свій соціальний підтекст: Брюнхіль-ді ніби образливо, що зовиця не є рівнею їй (вона вважає, що Зігфрід - васал її чоловіка). Обурена таким приниженням, Крімхільда видає таємницю сватання Гунтера. Горда Брюнхільда жорстоко мстить за обман. Вона рішуче виступає на захист своєї честі й розпочинає страшну низку злодіянь, жертвами яких стають тисячі людей. Треба зазначити, що скандінавський варіант причин цієї сварки більш переконливий: Брюнхільда ще до одруження любила Сигурда (Зігфріда); забута ним, вона продовжує самовіддано кохати; звідси - її роздратованість і жадоба помстити.Художні особливості поеми: переосмислення історії, надання реальним фактам героїчного змісту, національного й релігійного пафосу ідеалізація образів, контрастність персонажів, введення біблійних образів, поєднання реальності та фантастики, використання гіпербол, постійних епітетів, віщих снів, мотиву долі, повторів. Провідна тема середньовічного героїчного епосу – захист рідної землі від іноземців та іновірців: битви мусульман, язичників з християнами, одвічна боротьба добра і зла.Тісне переплетення історичної правди і фантастики. Поеми побудовані за принципом середньовічного історизму, який передбачав точне відтворення реальних подій і обмежував частку художнього вимислу. В основі стилю елементи усного пісенного жанру – наявність пісенної символіки (повтори, звертання, постійні епітети, метафори, символи, порівняння, вигуки).Всі історичні персонажі, з тих чи інших причин причетні до епосу,-виявляються сучасниками, вони всі перебувають в особливому часі і цей епічний час не збігається з хронологічним,історичним.Проблема часу в «Пісні» багатопланова. Можна помітити, що інтерпретація часу належить по суті до того, що можна було б назвати концепцією всього німецького епосу. Його герої,місце їх дії,найтіснішим чином співвіднесяться з певними часовими пластами. Тут ми переходимо до ознаки, що відрізняє «Пісню» від інших набутків епічного жанру. Адже в піснях про героїв показано тільки один пласт часу- абсолютне минуле. Усе, про що йдеться в герроїчних піснях, було «колись», «дуже давно»
Образ Крімхільди займає одне з центральних місць у «Пісні про Нібелунгів», оскільки саме вона доводить зав»язку сюжету до логічного завершення- до знищення бургундів..Образ Крімхільди виконує функцію «яблука розбрату», такої собі кривавої підступної жінки, яка накликає на бургундів одне лиш лихо.У «Пісні» пунктирно наміченно ті зміни, які проявляються в поведінці героїні.На початку твору вона вродлива й горда дівчина, яка повністю покладається на підтримку брата у вирішенні власної долі.Після одруження Кримхільда –ніжна дружина,а згодом- невтішна вдова,і вкінці–розлючена, жорстока дияволиця,засліплена жадобою помсти.
Головним носієм жорстокої, цинічної феодальної моралі виступає в поемі Гаген фон Треньє, непохитно відданий своїм володарям, перший їх порадник. В усіх конфліктних ситуаціях, де стикаються державні й особисті інтереси, Гаген відстоює вигоду Бургундського королівства. Підступність, хитрість, підлість, здатність холоднокровно чинити найстрахітливіші злочини стають невід'ємними рисами його натури.
З психологічною майстерністю змальовано в поемі образи Гунтера та його братів. На словах вони не раз протестують проти нещадної політики Гагена, але, слабовольні й легкодухі, завжди підкоряються його залізній волі. Тим паче, що Гаген, добре знаючи їхні слабості, вміє переконувати їх у своїй правоті, ваблячи надією на збільшення володінь, майна, влади, слави.
Феодальній бундючності й підступності, зажерливості й віроломству, облуді й інтригам, що панують при дворі бургундів, протиставлено в творі привабливий образ казкового богатиря Зігфріда. Переможець дракона, кров якого зробила його невразливим для ворогів, сильний, як дванадцять мужів, володіючи плащем-невидимкою, найгострішим у світі мечем Бальмунгом, незліченними скарбами Нібелунгів, маючи за слуг могутніх воїнів цього племені, Зігфрід, проте, не зловживає своїми надлюдськими можливостями. Його єдина мета - боротьба проти несправедливості й злочинів.
Хвацький і веселий, відважний і безкорисливий, запальний і водночас великодушний, Зігфрід здатний на щиру дружбу, на велику любов. Він вірно служить родичам своєї коханої - бургундським володарям, вірить їхнім клятвам, довіряє Крімгільді свої таємниці і навіть не підозрює про змови, що плетуться навколо нього та його скарбу. Не відчуваючи ні до кого зла, він і інших людей оцінює за власними мірками. Закономірно, що простодушний, наївний, довірливий герой [7] стає жертвою підлої зради - мотив, який дуже часто зустрічається в народній творчості.
Постать Зігфріда, як і образи подібних богатирів у фольклорі різних народів, втілює давній народний ідеал сили, справедливості, добра, благородства, тобто найкращі в народному уявленні особисті й громадські якості людини. Ця думка підтверджується таким вагомим штрихом: у скарбі Нібелунгів серед золота, діамантів та самоцвітів лежала непоказна золота гілочка, яка не здавалася надто цінною і тому нікого не цікавила. Проте кожного, хто спробував би її використати, вона зробила б володарем світу. Зігфрід знав про це, однак ніколи не мав бажання вдатися до допомоги гілочки. Отже, Зігфрід за своїм характером діаметрально протилежний «претендентові на світове панування», якого з нього робили фальсифікатори «Пісні про Нібелунгів».
