Право власності регулювало, насамперед, земельні відносини.
З розвитком феодалізму вони вдосконалюються. На зміну вільному, не обмеженому обов'язками, аллоду приходить суто умовне, передане на строк служби володіння - бенефіцій (з лаг. Ьепе/ісіит - благодіння) та спадкова земельна власність з обов'язком служби (феод). Загалом же для права феодальної власності були властиві такі риси: ієрархічна структура земельної власності; становий характер; обмеження в розпоряджанні феодальною земельною власністю; особливий порядок спадкування - майорат (тільки старший син феодала).
Зобов'язальне право передбачало різні види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики та ін.
Сімейне право перебувало під сильним упливом церкви.
Шлюб і сім'я регулювалися переважно нормами канонічного права. Не допускалися шлюби між близькими родичами. Шлюбний вік для чоловіків становив 14 років, для жінок- 12.
З розвитком держави та з її централізацією кримінальне право набуває все більш репресивного характеру. Усі злочини поділялися на декілька категорій: -
проти релігії (богохульство, атеїзм, чаклунство та ін.);
-проти держави (замах на короля та членів його сімї, зрада короля тощо);
- проти приватних осіб (убивство, образа, завдання каліцтва). Метою покарання стає відплата та залякування. Норми тогочасного права ще не брали до уваги певного характеру злочину й тяжкості покарання за нього.
Основними видами покарань були: страта в різних формах (четвертування, спалювання, колесування), членоушкоджувальні й тілесні покарання (відрізання язика, вух, носа, побиття батогами), тюремне ув'язнення та каторжні роботи; ганебні покарання (виставлення біля ганебного стовпа, водіння оголеним), штраф.
Судовий процес до кінця XII ст. зберігав змагальний характер, але поступово розвивається новий вид процесу — слідчий (інквізиційний). Остаточне закріплення слідчого процесу відбулося з виданням королівських актів 1438 р. і 1539 р., атакож Великого ордонанса 1670 р.
