Термін "конституція" походить від дат. constitutio - "установа", "устрій". Виділяють два значення поняття "конституція":1) матеріальне значення, відповідно до якого конституція являє собою писаний акт або сукупність актів чи конституційних звичаїв, які перш за все проголошують та гарантують права і свободи людини і громадянина та визначають основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних та місцевих органів влади, їх компетенцію та відносини, державну символіку та столицю; 2) формальне значення, за яким конституція - це закон або група законів, що мають вищу юридичну силу щодо всіх інших законів та інших актів. Конституція в цьому розумінні - закон для законів, що виражається в її особливому порядку прийняття та внесення до неї змін, у верховенстві в правовій системі держави. Конституція України - це єдиний нормативно-правовий акт, що має особливі юридичні властивості, через який Український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні принципи державного та суспільного ладу, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень, основи правового статусу особи, територіальний устрій держави. Розрізняють поняття юридичної та факичної конституції. Юридична конституція - це визначена система правових норм, що регулює відповідні суспільні відносини. Фактична конституція - це самі ці відносини, тобто ті, що реально існують. Ця конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні. Основні риси конституції характеризують її зв'язок як політико-юридичного документа з суспільним розвитком, специфіку впливу суспільних відносин на її характер і, навпаки, роль конституції в реальних процесах життя. До них належать:1) особливий суб'єкт, що приймає конституцію (народний характер);2) основоположний (установчий) характер; 3) всеохоплюючий характер конституційної регламентації (широта предмета регулювання); 4) стабільність, поєднана з динамізмом (у сучасній юридичній літературі наголошується на існуванні не лише стабілізуючого, а її конфліктогенного аспекту існування конституції як чинника впливу на суспільні відносини1); 5) реальність.
 |
|
||||||
2Поняття та ознаки конституції.Термін "конституція" походить від дат. constitutio - "установа", "устрій". Виділяють два значення поняття "конституція":1) матеріальне значення, відповідно до якого конституція являє собою писаний акт або сукупність актів чи конституційних звичаїв, які перш за все проголошують та гарантують права і свободи людини і громадянина та визначають основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних та місцевих органів влади, їх компетенцію та відносини, державну символіку та столицю; 2) формальне значення, за яким конституція - це закон або група законів, що мають вищу юридичну силу щодо всіх інших законів та інших актів. Конституція в цьому розумінні - закон для законів, що виражається в її особливому порядку прийняття та внесення до неї змін, у верховенстві в правовій системі держави. Конституція України - це єдиний нормативно-правовий акт, що має особливі юридичні властивості, через який Український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні принципи державного та суспільного ладу, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень, основи правового статусу особи, територіальний устрій держави. Розрізняють поняття юридичної та факичної конституції. Юридична конституція - це визначена система правових норм, що регулює відповідні суспільні відносини. Фактична конституція - це самі ці відносини, тобто ті, що реально існують. Ця конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні. Основні риси конституції характеризують її зв'язок як політико-юридичного документа з суспільним розвитком, специфіку впливу суспільних відносин на її характер і, навпаки, роль конституції в реальних процесах життя. До них належать:1) особливий суб'єкт, що приймає конституцію (народний характер);2) основоположний (установчий) характер; 3) всеохоплюючий характер конституційної регламентації (широта предмета регулювання); 4) стабільність, поєднана з динамізмом (у сучасній юридичній літературі наголошується на існуванні не лише стабілізуючого, а її конфліктогенного аспекту існування конституції як чинника впливу на суспільні відносини1); 5) реальність.
|
|||||||
|
|||||||
