Література постмодернізму почала зароджуватись у 40-50-х рр. 20 с. у творчості Борхеса Піку свого розвитку досяг у 80-ті рр. 20 ст. (Кальвіно, У. еко, П. Зюзькінд тощо). Кін. 20 - поч. 21 ст. - доба постмодерну. Домінуючим літературно-художнім напрямом стає постмодернізм. Філософською основою став постструктуралізм (теоретики - Фуко, Десід, Барт інші). Для нього людина постає у просторі гри - хомолюденс. Відкидається уявлення про структуру та її центру, ідея децентрації структури. Несуттєва різниця між художнім та науковим дискурсом.
Головна ознака - гра з попередніми літературними традиціями, звернення до різних літератур епох минулого; колажність, фрагментарність, неважливість поняття художньої цілісності.
«Ім'я рози» - перший роман, написаний в 1980р. В основу твору фактично покладена історія розслідування низки загадкових убивств, що сталися в листопаді 1327 року в одному з італійських монастирів (шість убивств за сім днів, упродовж яких розгортається дія в романі). Завдання розслідування вбивства покладено на колишнього інквізитора, філософа та інтелектуала, францисканського монаха Вільгельма Баскервільського, котрого супроводжує його малолітній учень Адсон, що одночасно виступає у творі і як оповідач, очима якого читач бачить усе зображене в романі. Роман дійсно має ознаки не лише детективного, а й історичного та філософського твору, оскільки достатньо скрупульозно відтворює історичну атмосферу епохи і ставить перед читачем низку серйозних запитань філософського звучання.
У. Еко грається із читачем, використовує образи Х. Борхеса. Окремо варто звернутися до аналізу одного з ключових образів роману — образу бібліотеки-лабіринту, що, очевидно, символізує складнощі пізнання й одночасно співвідносить роман Еко зі схожими образами бібліотек-лабіринтів у Борхеса (”Сад розбіжних стежинок”, “Вавилонська бібліотека”), а через нього з достатньо поширеним у модерністів співставленням бібліотеки, книги — з життям (світ — це книга, створена Богом, яка, практично, реалізує закодовані в іншій книзі — Біблії — закономірності нашого буття). Дія у романі триває 7 днів.
У. Еко зазначав, що його тішить, коли читачі трактують твір так, як він і подумати не міг. Автор має написати роман і померти, щоб не стояти між текстом та інтерпритатором.
