Символізм (від грец. symvolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній символ, що став знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».
Як літературний напрям символізм зароджувався в опозиції до реалізму. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу — краси. Слово у символізмі — натяк, образ — загадка.
Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлях до істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнавав правду.
Верлен мав намір перетворити слово в щось подібне до звуку: імпресіонізм і символізм прокладають собі шлях в музичній ліриці Верлена. Вони очевидні тоді, коли те, що сприймається і сприймання у вірші не роздільні, реальність там в загостренних і оголенних почуттях.
У збірці— «Вишукані свята» (1869)— Верлєн використав «парнаський» прийом створення пейзажу: не враження від живої природи, а її віддзеркалення у малярстві надихають митця на поетичні рядки. Проте замальовки природи набувають суто верленівського характеру «пейзажу душі», в яких спостереження над реальною дійсністю поглинаються суб’єктивними враженнями поета і підкорені завданню — виявити відтінки душевного стану ліричного героя. Поезія Верлена вперше у Франції покладається на сугестивну силу лірики: поетичне слово у його віршах впливає не стільки завдяки своєму предметному значенню, скільки завдяки «смисловому ореолу», який навіює, підказує ті чи інші настрої. Саме цьому поети-символісти вважали Верлена своїм попередником.
“Синій птах” П’єса М. Метерлінка – належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є химерно-казковий сюжет; фольклорні та міфологічні образи; умовність простору і часу; символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнювальний зміст; наявність яскравих сценічних ефектів. П’єса «Синій птах» цілком відповідає законам цього жанру. Ідея – «будь сміливим, щоб бачити приховане». Головні герої: Тільтілем й Мітіль, Душа Світла, Фея Берилюна, хвора дівчинка, Душі речей та тварин.
Сюжет драми – пошуки героями загадкового птаха. В основі сюжету – казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров’я і щастя хворій дівчинці – онучці феї Берилюни. Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає авторові змогу провести своїх героїв – дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля – через багато випробувань, що допоможуть їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в реальному повсякденному житті – у батьківській любові, у турботі про ближніх, милосерді та безкорисливості. Образ Синього птаха багатозначний. Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити раз і назавжди – вона нескінченна. У такий спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її зустріч з добром і злом у пошуках істини та гармонії. Конфлікт – боротьба сил добра і зла, світла і пітьми, долання героями всього, що стоїть на перешкоді досягнення мети.
Творчий шлях А. Рембо можна умовно поділити на 3 періоди. У віршах першого періоду творчості відчутними стали гостра сатирична тональність, гнівний пафос, карикатурні образи: «Ті, що сидять», «На музиці», «Присідання», «Зло».
Другий період творчості розпочався декларацією поезії ясно-бачення. А. Рембо намагався знайти «універсальну» мову, тим самим заклавши підвалини теорії й практики символізму. Він проголосив поета «викрадачем вогню», «ясновидцем», що володів недоступною для простих смертних «алхімією слова». Результатом і підсумком «ясновидіння» став останній, третій, період творчості поета. 20-річний Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі «Осяяння» і книга — сповідь «Сезон у пеклі». Це крик душі поета, сповнений гірких розчарувань і докорів самому собі. Рембо попрощався з бунтарством, з «осяяннями» і поетичними галюцинаціями, з художньою творчістю.
Проблематика роману "Портрет Доріана Грея":
- мистецтво та мораль;
- співвідношення внутрішньої краси та зовнішньої вроди;
- зв'язок між життям та мистецтвом.
Естетизм у романі "Портрет Доріана Грея":
- теоретик та ідеолог естетизму - лорд Генрі;
- творці прекрасного - Безіл Голуорд та Сибіла Вейн (ідея самовідданого служіння високому мистецтву);
- життя наслідує мистецтво;
- порожня краса (Доріан Грей) гине, а мистецтво (портрет) залишається.
