Постать Миколи Васильовича Гоголя чітко вирізняється на тлі російської літератури XIX століття. Він є одним з небагатьох письменників, який спромігся поєднати у своїй творчості дві культури - українську та російську. Вершиною творчості Миколи Гоголя традиційно вважається поема "Мертві душі".
Для розуміння жанрових і композиційних особистостей "Мертвих душ" необхідно пам'ятати про те, що письменник надзвичайно захоплювався "Божественною комедією" Данте. Поема "Мертві душі", за задумом Гоголя, повинна була мати три частини, які б нагадували про три частини "Божественної комедії", тобто "Пекло", "Чистилище" та "Рай". На жаль, Гоголь встиг створити повністю лише першу частину свого роману.
У першому томі своєї найзнаменітішої поеми автор задумував показати пекло російської дійсності, страхітливу і по-справжньому страхітливу правду про життя того часу, а в другому і третьому томі – вже підйом духовної культури і життя Росії. У якійсь мірі назва твору – це символ життя повітового міста N., а саме місто є символом цілої Росії, і таким чином – автор вказує на те, що його рідна країна знаходиться в жахливому стані, і найсумніше і страшне в тому, що це відбувається через те, що душі людей поступово втрачають інтерес, черствіють і вмирають.
Поему «мертві душі» Микола Гоголь почав в 1835 році і продовжував над нею працювати до кінця життя. Центральною категорією і одночасно головним задумом поеми Гоголя є душа, наявність якої робить людину повноцінною і справжньою. Саме це є основною темою твору, і Гоголь намагається вказати на цінність душі на прикладі бездушних і черствих героїв, які становлять особливий соціальний шар Росії. У своєму безсмертному і геніальному творі Гоголь одночасно піднімає тему кризи Росії і показує з чим безпосередньо це пов’язано. Автор розповідає про те, що саме душа – це природа людини, без якої в житті немає ніякого сенсу, без якого життя стає мертвою і що саме завдяки їй можна знайти порятунок.
