У пам'яті нащадків Корнель залишився як найвидатніший драматург французького класицизму. Саме його творчість – своєрідний еталон класицистичної трагедії, хоча сучасники не раз дорікали Корнелю за занадто вільне, з їхнього погляду, ставлення до правил і норм. Порушуючи канони, які дехто розумів поверхнево, він геніально втілив сам дух і великі можливості класицистичної поетики. У 1636 р. була поставлена трагедія Корнеля «Сід», дія якої відбувається у середньовічній Іспанії. Естетика класицизму не дуже поважала Середньовіччя, розцінюючи його як епоху варварства. Але до всього іспанського у Франції ставилися особливо через іспанське походження королеви Ганни Австрійської. У моді були і сюжети, пов'язані з її батьківщиною. Корнель втілив тут важливу класицистичну ідею: борг перед троном і державою важливіше кревної, родової помсти.
Жан Расін(1639 - 1699).Жан Расін другий трагічний драматург доби класицизму прийшов у театр через три десятиріччя після прем’єри „Сіда”. В основі розвитку трагічних подій расінівської «Андромахи» – конфлікт між обов’язком і почуттям. Андромасі запропоновано вибір: прийняти смерть свою і свого сина або віддати свою любов Пірру, сину вбивці її чоловіка. Героїня вирішила погодитись на шлюб з Пірром і, взявши при цьому з нього клятву, що він не погубить її сина, накласти після шлюбної процедури на себе руки, щоб не зрадити пам’яті свого чоловіка.
У центрі расінівських трагедій частіше за всіх стоїть жінка. Саме їй, тендітній і ранимій, призначено зробити останній вибір перед обличчям жорстоких обставин. Такою є його Федра (трагедія „Федра”) і Береніка (трагедія „Береніка”).
З ім’ям Жана Расіна пов’язаний наступний етап у розвитку класицистської трагедії. Жан Расін збагатив цей жанр глибокою етичною проблематикою й тонкою психологічною характеристикою героїв.
Він протипоставив дієвій енергії і риторичній величі, що була властива драматургії Корнеля, зображення внутрішнього життя людини. На відміну від ускладнених сюжетів Корнеля з їх державною і суспільною проблематикою, сюжети трагедій Расіна порівняно прості і наближені до сімейних, особистих відношень поміж людьми. Твори Расіна вимагали іншої виконавської манери, ніж п’єси Корнеля, - більш тонкої, психологічно вивіреної, ліричної. Він сам працював з акторами, вчив їх правильно, продумано і в той же час емоційно вимовляти текст, розуміти мелодику віршованого тексту. Сильному почуттю необхідно було надавати «прекрасну» форму – вміти поєднувати ритм дії зі звучанням олександрійського віршу.
