Головні ознаки давньогрецької трагедії:
–поширення громадянських ідеалів;– створення «ідеального» образу грека;– навчання співпереживати;– виховання стійкості у прийнятті ударів долі;– виконання виховної функції – обов’язкова участь хору;– типовість героїв, що досягалася завдяки використанню масок.
«Батьком трагедії» греки вважали Есхіла . «Прометей закутий». Вона розповідає пре мужнього титана Прометея, який викрав у богів вогонь дав його людям, за що був жорстоко покараний Зевсом. Якщо в міфах про Прометея втілені творчі зусилля людини в її боротьбі зі сліпими силами природи, то в трагедії Есхіла Прометей перетворюється на стійкого й переконаного борця з деспотією Зевса, безневинного страждальця за все те добре, що приніс він людям.
Есхіл вводить уперше прийоми, що стали надбанням драматургії нових часів. Зокрема, він перший використав формулу трагічного мовчання, пісні хору створюють атмосферу жаху на сцені. Поет почав вживати прийоми контрасту, трагічної іронії. Він уміло використовував пророцтва й віщування, , щоб створювати атмосферу напруження на сцені, викликати жах у глядачів. Крім того, вважається, що Есхіл уперше запровадив у театрі декорації, мальовані маски з виразом трагічних настроїв людини.
В трагедії «Цар Едіп». Софокл торкається того найдраматичнішого епізоду, коли Едіп, бажаючи врятувати Фіви від чуми, шукає вбивцю царя Лая, і врешті приходить до самовикриття, що робить його образ особливо драматичним: герой, виходячи з най-благородніших почуттів, хоче безкорисливо допомогти своїм співгромадянам, а внаслідок власних дій сам стає найнещаснішою людиною.
Система образів у Софокла побудована на прийомі контрасту. Едіпові протистоять розсудливий, холодний і безжалісний Креонт, що цими своїми рисами відтіняє благородство і людяність Едіпа, старий і сліпий провидець Тіресій, який нестриманості й несправедливості царя протиставляє величезний життєвий досвід, а головне - знання минулого й майбутнього. Прийом контрасту використаний Софоклом і в композиції трагедії: в кінці твору Едіп потрапляє в становище, що є протилежним від того, в якому він перебував на початку твору.
Тематичним матеріалам для «Медеї» постужив міф про аргонавтів: історію кохання і розлучення Ясона, що приплив на Колхіду в пошуках золотого руна і чарівниці Медеї, дочки царя Колхіди Еєта. "Медею" інколи називають трагедією ревнощів.
Згідно з традиціями грецької трагедії, дія твору починається з моменту, коли вирішальна подія уже відбулася — Медея покинута Ясоном. Вся дія охоплює не більше доби, але за цей час здійснюється ряд жахливих актів помсти покинутої Медеї: убивство нової нареченої Ясона та її батька через отруєне весільне вбрання та убивство двох своїх синів, чим завдає Ясонові найстрашнішого удару. Якщо у Софокла конфлікт трагедії втілюється у боротьбі двох героїв, то у Евріпіда він значною мірою перенесений всередину самої героїні — Медеї. Композиція трагедії складена так, що вже з самого початку глядачі вводяться в центр подій, напруження безперервно наростає, досягаючи кульмінації в прощальному монолозі героїні. На перший погляд видається, що драма, як і належало за традицією, написана на міфологічний сюжет. Однак примітно, що драматург вибирає той фрагмент міфу, коли героїчне минуле героїв позаду, і зображає приватну, родинну драму.
