49. Технологія створення ситуації успіху.

Завдання педагога— допомогти особистості ди­тини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, переконати, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.

Умови запровадження  ідеї: 

• позитивний настрій для навчання;
• відчуття себе рівним серед рівних;
• усвідомлення особистісної цінності;
• можливість вільно висловлювати свою думку і вислуховувати інших.

З педагогічної точки зору ситуація успіху — це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім'ї.

З психологічної точки зору успіх — це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прямувала в своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, сподіваннями (з рівнем домагань), або перевершив їх.

З соціально-психологічної точки зору успіх — оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості та результатами їх діяльності. В тих випадках, коли очікування особистості збігаються або перевершують очікування оточуючих, найбільш значних для особи, можна говорити про успіх. Може  змінюватися коло людей, думку яких цінує особистість, але сутність успіху не змінюється.

Успіх – це поєднання уміння, старання, пізнання, інтересу та похвали дитини.

Ситуація — поєднання зовнішніх та внутрішніх умов, які спонукають учня до будь-яких дій. Створюючи ситуацію для кожної дитини, необхідно враховувати її інтереси, захоплення, здібності.

Ситуація успіху — поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. 

Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" допомагає долати труднощі, включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за до­помогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів.

У цій педагогічній технології всі учні умовно поділяються на групи:

"Надійні"— це школярі, які мають добрі здібності, працюють самостійно, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, самостійні, упевнені в собі. У класі такі діти почуваються спокійно, упевнено, захищено. Основа їх надійності — у постійному відчутті радості, що відбулася як результат усвідомлення ними своєї значущості в шкільному житті. Та хоча радість їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. Такі учні користуються авторитетом у класі та серед учителів. У роботі з ними потрібна спеціальна методика.

"Упевнені в собі"— здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у "надійних", однак система їх роботи не настільки налагоджена. Періоди успіху, злету змінюються розслабленням, спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. У класі викликають симпатію, однак вадами таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіху, переростання впевненості в самовпевненість.

"Невпевнені"— це загалом успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з нав­чанням. Вони більш-менш відповідально ставляться до справи. Головна розпізнавальна риса їх — невпевненість у своїх силах. Причини цього можуть бути різні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем цієї категорії залежить і від особистості учня, і від рівня взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.

Категорія учнів "Зневірені"— це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності. Однак після відчутної колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітні. Серія невдач, нетактовність педагога, си­туація в родині, у якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "Попелюшки".

Навчання за технологією передбачає три етапи: 

Перший — «Діагностика інтелектуального фонду колективу». Його мета –
 виявлення школяра з групи невпевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але доброзичливий і покладистий).

Другий — «Вибір інтелектуального спонсора». Мета — вияв­лення школяра, який із задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, упевнений у своїх силах, активний і відповідальний).

Третій — «Фіксація результату і його оцінювання». Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.

Прогнозовані результати: створення сприятливих психолого-педагогічних умов для саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія здійснюється, тому що успіх гарантований лише для тих, хто докладає до його здійснення власні зусилля. Шляхи створення ситуації успіху різні, вони залежать від груп школярів, з якими працює вчитель. Допоможуть вести роботу у цьому напрямку, наблизити успіх до кожної дитини наступні прийоми:

Прийом «Невтручання» – максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми «надійним учням. Давати їм деякий час  спокою для того, щоб самостійно розібратися в собі та ситуації.

Прийом «Холодний душ». Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок, навпаки дещо відтягує час. Він не тільки не «поливає бальзамом» зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції, але й трохи «підсипає солі» (за А.С. Макаренко).

Сенс прийому  «Емоційне поглажування» – вселити дитині віру в себе, похвалити за будь – що, навіть незначне;  усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа  вчителя розкриті  і готові  піти  на емоційний контакт.

Сутність прийому «Анонсування» – спершу обговорити  з учнем,  що йому потрібно зробити. Це мовби репетиція майбутньої  події. Така попередня підготовка  створить психологічну установку на можливий успіх, дасть впевненість у своїх власних силах.

У прийомі «Гидке каченя» створити всі можливі умови для розквіту дитини. Необхідно, щоб хтось повірив  в неї,  забажав допоїти  удосконалитися.

Прийом «Миша в сметані» – потрібно, щоб вчасно надійшла допомога як з боку вчителя, так і збоку учнів, потрібно підтримати  прагнення дитини стати на ноги, вселити впевненість у власні  сили, показати учню, що і вчитель і діти  бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.

Сутність  прийому «Сходи» або «Стань у стрій» – вчитель веде вихованця  поступово вгору. Етапи прийому:

«Психологічна атака» – переломити стан психологічної напруги;

«Емоційне блокування» – обмежувати розгортання образи, розчарування, втрати віри у власні  сили;

«Вибір головного  напряму» – встановити центр психологічної напруги дитини, знайти шляхи його нейтралізації;

«Вибір рівних можливостей» – створити для невпевненого школяра приблизно рівні з однокласниками можливості виявити себе;

«Неочікуване порівняння» – порівняти роботу, зроблену декількома учнями, при цьому показавши найкращі відмітні якості праці учня, задля  якого проводиться цей прийом;

«Стабілізація» – створити умови, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості часто повторювалася.

Вимоги до особистості й діяльності педагога

Для створення ситуації успіху важлива емоційна культура вчителя, його психологічна компетентність, вербальна «інструментовка», наприклад, такі висловлювання педагога :

         Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде...

         Саме ти й міг би зробити таку справу...

         Це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного...

         Починай же! Я впевнений, ти це добре зробиш...

         Ось ця деталь вийшла в тебе дуже гарно!

І головне, що необхідно вчителю, який приступає до роботи за педагогічною технологією "Створення ситуації успіху", — створити оптимістичну установку дитини, забути на деякий час про її недоліки, побачити тільки перспективні лінії її розвитку. Безперечно, ця технологія заслуговує на пильну увагу з боку вчителів сучасної школи.

Основними умовами створення психологічного комфорту є:

•           задоволення потреб дитини;

•           створення позитивної атмосфери для досягнення спільних цілей;

•           відчуття рівного серед рівних;

•           сприймання вчителя як друга, порадника.

Завдання учителя – навчити учнів вірити навіть тоді, коли вони самі в себе не вірять.