Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.
Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої продуктивна і творча.
Пропоную розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:
Ø Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;
Ø Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;
Ø Самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;
Ø Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
Ø Самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;
Ø Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;
Ø Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;
Ø Саморозвиток – результат самоосвіти.
Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.
У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:
1. Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).
2. Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).
3. Принцип мобільності ( відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).
4. Принцип самореалізації ( впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).
5. Принцип самореалізації ( здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).
Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної і суб’єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.
За словами Сухомлинського "...немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі". Оскільки творчість – "це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне". Устремлінню до творчого зростання вчителя знову ж таки сприяє постійна самоосвітня діяльність у поєднанні з стимулюючими факторами. Психологи доводять, що кожна особистість потребує досягнень, більш того, устремління до успіху – процес керований, а до самовдосконалення – природний, даний нам від народження.
Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості відіграють морально-психологічні умови у школі – відсутність конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за свою професію, керівник який зуміє розгледіти творчі здібності вчителя, підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку. Навчання вчителя не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися. К.Ушинський зазначав "Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель".
