Особистісно орієнтоване спілкування – це складна психологічна взаємодія, спрямована на розвиток учнів, розкриття їх здібностей, можливостей. Метою особистісно-орієнтованого спілкування є: – створення умов для психологічної розкутості учнів;
– «співучасть» з дитиною у педагогічному спілкуванні (виявлення прихильності, інтересу, надання допомоги);
– «підвищення» дитини у педагогічному процесі (стимулювання її ціннісних новоутворень).
Для того щоб навчитися професіонального спілкування, треба чітко уявляти структуру цього процесу. В. Кан-Калик виділяє чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії.
1.Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). На цьому етапі проходить планування і прогнозування змісту, структури, засобів спілкування.
2.Початковий етап спілкування. Мета його – встановлення емоційного і ділового контакту у педагогічній взаємодії („комунікативна атака”), завоювання ініціативи.
3.Керування спілкуванням – свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, обмін оцінками з приводу цієї інформації, взаємна оцінка співрозмовників.
4.Аналіз спілкування (етап коригування). Головне завдання – співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування.
Для успішного здійснення управління спілкуванням потрібно дотримуватись правил, які дозволяють оптимізувати взаємодію:
– формуйте почуття «МИ», демонструйте спільність поглядів;
– встановлюйте особистісний контакт (візуальний, мовний, кін естетичний);
– демонструйте власне ставлення (посмішкою, інтонацією, мімікою, зміною дистанції, пантомімікою);
– показуйте яскраві цілі спільної діяльності;
– передавайте власне розуміння внутрішнього стану діяльності;
– виявляйте до них інтерес;
– створюйте ситуацію успіху.
Дотримання цих правил допомагає переборювати бар’єри у спілкуванні. Бар’єри спілкування – це перешкоди, що заважають ефективному спілкуванню і спричиняють опір партнера впливові співрозмовника. Бар’єри можуть бути: фізичні, соціальні, гностичні, естетичні, емоційні, психологічні, фонетичні та ін. Охарактеризуємо основні із них:
- Соціальний бар’єр зумовлений переважанням рольової позиції вчителя в системі педагогічної взаємодії. Учитель навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соціальний статус.
- Фізичний бар’єр пов’язаний з організацією фізичного простору під час взаємодії. Неправильно організований простір призводить до ізольованості вчителя, який неначе віддаляє себе від учнів.
- Смисловий бар’єр пов’язаний з неадаптованим до рівня сприйняття школярів мовленням учителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які він використовує без коментарів.
- Естетичний бар’єр зумовлений несприйняттям співрозмовником зовнішнього вигляду, особливостей міміки. Усувають шляхом самоконтролю поведінки.
- Емоційний бар’єр з’являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання.
- Психологічний бар’єр виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації та ін.
Поява бар’єрів спілкування є серйозною перешкодою у організації активного дидактичного спілкування, оскільки невміння подолати бар’єри, як правило, призводить до малоефективних моделей спілкування. Сукупність їх складає кілька типів:
1.„Монблан”. Педагог підноситься над групою, як гірська вершина. Він відірваний від учнів, мало цікавиться їх інтересами та взаєминами з ними. Спілкування зводиться лише до інформування учнів, що зумовлює їх пасивність.
2.„Китайська стіна”. Спілкування, за якого викладач постійно наголошує на своїй перевазі над учнями, виявляє до нього зневажливе ставлення.
3.„Локатор”. За цієї моделі переважає вибірковість викладача в організації взаємовідносин з учнями. Він зосереджує свою увагу на групі або слабких, або сильних учнів, що руйнує цілісну й безперервну систему спілкування.
4.„Робот”. Характеризує поведінку педагога, який цілеспрямовано й послідовно діє на підставі певної програми, незважаючи на обставини, що вимагають змін у спілкуванні.
5.„Я сам”. Сутність її в тому, що вчитель постає в
ролі головної дійової особи, нерідко гальмуючи ініціативу учнів.
6.„Гамлет”. Діям такого педагога властиві постійні сумніви: чи правильно його зрозуміють, чи адекватно відреагують на його зауваження тощо.
7.„Друг”. Може спричинити для викладача втрату ділового контакту в спілкуванні.
8.„Тетерук”. Характеризує педагога, який під час взаємодії з учнями чує лише себе, не реагує на учня, не усвідомлює його переживань та потреб.
Щоб успішно подолати бар’єри спілкування вчителю необхідно, насамперед, адекватно оцінювати себе самого. Пізнання себе, керування собою, своїм емоційним станом має стати постійною турботою кожного вчителя.
