У психолого-педагогічній літературі знайшли відображення такі функції педагогічного спілкування:
• проективна (формулювання цілей спілкування, композиційна побудова змісту спілкування, прогнозування способів і видів комунікації);
• самопрезентаційна (демонстрування індивідуально-психологічних і соціально-психологічних властивостей особистості);
• інформаційна (прийом, зберігання та передавання інформації, обмін думками, індивідуальним досвідом тощо);
• мотиваційно-спонукальна (стимулювання активності суб'єкта спілкування, спрямування його на певні дії);
• контактна (емоційний контакт – встановлення єдності емоційних позицій педагога й учнів щодо змісту спілкування, пізнавальний контакт – розуміння ними індивідуальних особливостей і мотивів поведінки один одного, схожості поглядів на предметний аспект спілкування);
• соціально-перцептивна (сприйняття, пізнання і розуміння партнера);
• інтерактивна (встановлення відносин, вироблення спільної стратегії взаємодії, реалізація соціальних ролей);
• емоційно-ціннісна (емоційно-виразне передавання знань, прояв оцінних ставлень один до одного, переживання ситуації спілкування та реагування на емоційну напругу, викликання в суб'єкта спілкування адекватних емоційних переживань);
• регулятивна (регулювання поведінки учнів та власної);
• рефлексивна (оцінювання поведінки учасників спілкування, аналіз вербальної і невербальної інформації та процесу спілкування).
Педагогічне спілкування як вид діяльності має певну структуру. Аналіз наукових джерел дає можливість представити її як сукупність комунікативного, інтерактивного й перцептивного компонентів.
Комунікативний компонент спілкування є обміном науковою та навчальною інформацією між суб'єктами спілкування, а також думками, інтересами, почуттями. Провідна роль у вербальній комунікації належить усному мовленню: монологу (усна мова, що використовується педагогом у формі лекції, доповіді) та діалогу (мовленнєве спілкування двох або кількох суб'єктів). Паралельно з вербальним спілкуванням у педагогічному спілкуванні широко використовуються невербальні засоби: жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність, діапазон, тональність, темп, сміх, плач, пантоміма тощо.Узгодженість вербальних і невербальних засобів сприймається як гармонія.
Істотну роль у педагогічному спілкуванні має розуміння педагогом емоційного стану учня (студента), його почуттів, настрою. Ця психологічна процедура називається емпатією, що означає співчуття, налаштування на спільну емоційну хвилю, прояв добрих почуттів.
Одним з елементів оптимального педагогічного спілкування є ідентифікація, тобто здатність педагога зрозуміти ту ситуацію, в якій знаходиться інший суб'єкт спілкування (учень, студент), "поставити себе на його місце", щоб подивитися його очима на те, що відбувається. Педагогічне спілкування виникає на основі спільних у його учасників: позиції, інтересу, змісту, способу дій. Воно не передбачає обов'язкової спільності усіх компонентів і виникає за спільності одного або двох із них. Якщо педагогічне спілкування містить всі компоненти усвідомленої дії з обох сторін, то його називають взаємодією або інтерактивним спілкуванням. Інтерактивний компонент педагогічного спілкування полягає в обміні не тільки знаннями, ідеями, але і впливами, взаємними спонуканнями, діями. Взаємодія може виступати у вигляді кооперації або конкуренції, згоди або конфлікту.
Перцептивний компонент педагогічного спілкування має прояв у сприйнятті один одного суб'єктами спілкування, взаємному вивченні й оцінюванні один одного. Це пов'язано насамперед зі сприйняттям зовнішнього вигляду, вчинків, дій суб'єкта спілкування та їх тлумачення. Сприйняття, як відомо, значною мірою є суб'єктивним, адже інформація сприймається суб'єктивно через органи чуття. Властивості самого процесу сприйняття також відрізняються різними проявами, на які впливає попередній досвід, стереотипи, які склалися, і суб'єктивні уявлення.
Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт-суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно-орієнтоване. Функціонально-рольове спілкування вчителя — суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета — забезпечення виконання певних дій; особисте ставлення педагога й учня не враховується й не виявляється.
Особистісно-орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативне заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Головна мета впливу — розвиток учнів. Особистісно-орієнтоване спілкування — складна психологічна взаємодія. Як видно з його визначення, вчитель, який організує стосунки з учнями таким чином, спрямований не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою цих дій, форм роботи.
