Педагогічна етика - розділ професійної етики, який вивчає сутність і зміст, особливості педагогічної моралі, обґрунтовує п категорії, норми, принципи, функції у процесі педагогічної діяльності.
Предметом педагогічної етики є особливості вияву моралі у свідомості, поведінці, професійній діяльності педагога і його відносинах з учнями, батьками та колегами.
До змістових структурних компонентів педагогічної етики належать моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини.
Моральна свідомість - форма суспільної свідомості, яка відображена і закріплена у вигляді моральних норм і правил поведінки людей у суспільному й особистому житті.
Структуру моральної свідомості утворюють такі основні елементи:
1. Моральні знання. Вони є особливою формою духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності з погляду моральності (добра, справедливості, гідності), яка характеризується усвідомленням їх істинності.
2. Моральні почуття. Це форма суб'єктивного, безпосереднього переживаного морального ставлення особистості до явищ навколишньої дійсності, інших людей і їхніх вчинків, самої себе і власних дій.
Моральна діяльність охоплює не лише просвітництво, самовиховання і досвід, а й мету, потреби, мотиви, засоби та результат діяльності. Моральні відносини представлені на рівні відносин з учнем (учнівським колективом), колегами і керівництвом школи, батьками і суспільством.
Педагогічна етика як наука оперує універсальними категоріями "добро" і "зло", "моральна відповідальність", "гідність", "щастя" та іншими і досліджує принципи педагогічного гуманізму, оптимізму, колективізму, громадянськості, патріотизму тощо.
Л. Шевченко запровадила у визначення педагогічних понять категорії "гармонія" і "краса". Для педагогічної етики, яка формує гармонію відносин дорослих і дітей, найважливіший критерій - краса. Прекрасне у відносинах - це те, що викликає моральне задоволення в дітей і вчителя у процесі спілкування. Суб'єктивними критеріями краси взаємин є індивідуальні моральні установки особистості (дітей, учителя, батьків), які залежать від рівня її вихованості, об'єктивними - якості особистості педагога, що виявляються під час спілкування з дітьми і володіння якими належить до обов'язкового комплексу професійно значущих якостей: терпіння (відповіді на питання дітей, відсутність "репресивної реакції" на дитячі витівки); доброзичливість (тон, стиль спілкування і поведінки); чуйність (уміння опитувати, не караючи); рівновага (однаковий стиль спілкування та поведінки як із "легкими", так і з "важкими" дітьми); делікатність; милосердя (емпатія); любов до кожного учня.
Педагогічна етика виконує притаманні їй соціальні функції, однак існують різні погляди вчених на їх визначення. Російський вчений Леонід Архангельський (1925-1982) виокремлює три основні функції: гносеологічну, регулятивну, гуманістичну (виховну). Інші вчені додають інтегрувальну, ціннісну та мотивувальну. Сучасний російський вчений Олександр Титаренко наголошує на взаємодії регулятивної, виховної, пізнавальної, оцінювально-імперативної, орієнтаційної, мотиваційної, комунікативної та прогностичної функцій, а Л. Шевченко окреслює як найважливіші емпірико-описову, теоретико-філософську і нормативну.
Теоретико прикладними завданнями педагогічної етики в сучасних умовах є:
- формування гуманістичної спрямованості педагогічної діяльності, орієнтації особистості вчителя на моральне виховання учнів;
- виявлення чинників, які сприяють зростанню рівня моральності педагога і учнів або, навпаки, гальмують цей процес;
- дослідження зв'язку між моральним досвідом дітей та їх батьків;
- розкриття механізмів взаємозв'язку, гармонії моральних і професійних якостей учителя;
- дослідження механізму вдосконалення морально-правових відносин між особистістю педагога і суспільством;
- розв'язання проблем моральної мотивації педагогічної діяльності, її морального, матеріального стимулювання і суспільного визнання.
Реалізація комплексу завдань педагогічної етики сприятиме моральному вихованню учнівської і студентської молоді та самовихованню вчителів, викладачів.
