Мислення людини є продукт і здатність його мозку за допомогою розумових операцій відображати і осмислювати реальну дійсність, проникати у сутність законів розвитку природи, суспільства, самої інтелектуальної діяльності. На цьому грунтується ставлення людини до світу, пізнання, привласнення, перетворення дійсності. Залежно від того, яку область об'єктивного світу пізнає людина, її мислення, відображаючи специфіку діалектики розвитку речей і явищ в ній, набуває характерні риси, перетвориться і формується в певний тип.
Нове педагогічне мислення виникає як результат протиріччя: невідповідності застарілих, звичних, сформованих в інших умовах педагогічних уявлень нових обставин і вимог життя. Воно являє собою прорив творчої, новаторської думки крізь загородження сформованих окостенілих схем і шаблонів, революційний процес звільнення свідомості і мислення від вантажу застарілих імперативів і догм, сковували виховні відносини і педагогічну діяльність. Одночасно нове педагогічне мислення розкріпачує духовні, інтелектуальні сили, направляє їх на пошук науково достовірних, адекватних оцінок змінених виховних обставин, створення сучасних систем, підходів, структур, форм і методів ефективних педагогічних дій. Розвиток педагогічної науки, виникнення та обгрунтування теоретичних концепцій, відкриття нових методичних систем і технологічних процесів сприяють постійному оновленню педагогічного мислення - головного умови вдосконалення шкільної практики.
Вищесказане дозволяє виділити ряд критеріїв і параметрів науково-педагогічного мислення або здатність:
- аналізувати виховні явища і факти в їх цілісності, взаємозв'язку і взаємозалежності;
- простежувати генезис впливу педагогічних взаємодій і впливів;
- співвідносити педагогічні дії з цілями і результатами навчання, виховання;
- використовувати в педагогічній розумової практиці всі типи і способи мислення;
- здійснювати в єдності аналіз і синтез педагогічних явищ, розрізняти педагогічну істину й омани;
- в педагогічній теорії і практиці сходити від абстрактного (ідеї) до конкретного - педагогічної ситуації і подумки рухатися в зворотному напрямку;
- відмовлятися (заперечувати) від сформованих шаблонів і стереотипів, шукати і знаходити нові оцінки, узагальнення, підходи, дії;
- використовувати теорію і нові ідеї в практичному, творчому пошуку;
- ефективно застосовувати логіку фактів і переконливу аргументацію в діалозі з дітьми;
- проявляти розумову гнучкість і оперативність;.
- співвідносити тактичні й стратегічні дії. Оволодіння вчителем педагогічним мисленням передбачає Психологічну установку на освоєння діалектики, що включає не тільки формально-логічні судження, а й гострі розумові протиріччя, парадоксальні і абсурдні умовиводи. Педагогу важливо вчитися не відкидати з порога важко зрозуміле, а спокійно і наполегливо шукати підходи до осягнення складного педагогічного явища, глибоко осмислювати його, перевіряти істинність оцінок і висновків практикою і колективним обговоренням.
Педагогічне мислення характеризується цілісним сприйняттям фактів, подій, процесів в їх причинно-наслідкових зв'язках і опосредованиях, гауоінних і органічних взаимозависимостях. Сутність педагогічного факту ніколи не виявляється відразу у всій повноті. Необхідний його глибокий і всебічний об'єктивний аналіз в генезі й конкретно-історичному розвитку. Для цього важливі такі способи і прийоми розумової роботи, як переосмислення і переоцінка фактів і висновків, їх коригування і уточнення, критика сформованих стереотипів і сталих шаблонів, відмова від не виправдали себе і застарілих ідей, висування нових.
Практичне застосування педагогічного мислення характеризується ритмічним рухом думки від приватного педагогічного факту до узагальнення і назад: від абстрактного, загального теоретичного уявлення до детального аналізу за допомогою конкретної реальної ситуації. Особливість педагогічного мислення також у тому, що воно реалізується не тільки як внутрішній монолог, відокремлене осмислення педагогом подій і процесів, але і як реальний рух думки в спільному діалозі з колегами та дітьми.
