Використання наочності на уроках і в позакласній роботі носить принципово різний характер і переслідує різну мету. Функції наочності:Головна – допомогти учневі осягнути твір чи творчість письменника в цілому, в оволодінні теоретико-літературними знаннями, в розвитку мови – в вирішенні всіх завдань, які стояли перед вчителем літератури. Однак ця основна функція наочності в кожному конкретному випадку може носити достатньо різноманітний характер.
Можна говорити про пасивну і діяльно-активну роль учня на уроках де використовується наочність. В методиці літературі перевагу віддають, як правило, діяльно-активній. Прибічники цього погляду навіть заперечують значення наочності, якщо учень не задіяний в активну бесіду про картину, фільм, музику, кінофрагмент, які демонструються на уроках.
Види наочності: У розпорядженні кожного вчителя є різні засоби наочності: ілюстративно-художні і графічні матеріали, грамзаписи, кінофрагменти, навчальні кінофільми, телеуроки. Кожен з цих засобів належить до окремого виду наочності: зоровою, слуховоючи синтетичною.
Зорова наочність. Це репродукції портретів письменника, ілюстрації до творів, картини жанрового характеру, фотографії місць, зв’язаних з життям письменника, скульптурні фігурки героїв книг, макети і т.п За своїм педагогічним призначенням, до зорової, ілюстративно-художньої наочності віднесемо і статичні екрані засоби: діафільми, діапозитиви.
До зорової наочності віднесемо і графічні: таблиці, схеми, плакати. Доцільність їх використання у багатьох методистів викликає певні сумніви. Доводиться, що таблиці, схеми, плакати хоча і повідомляють знання, разом з тим руйнують силу естетичного сприйняття мистецтва на читача.
Слухова наочність. Уміння відчути і оцінити звуковий образ, створений письменником – необхідна умова повноцінного сприйняття твору, особливо поетичного.
Музика і художнє читання розкривають широкі можливості для активізації процесу викладання літератури. Іноді платівки просто необхідні на уроках: особливо в середніх класах при вивченні казок – їх просто треба слухати.
Разом з тим не забуваймо, що платівка, магнітофонний запис по природі все ж таки є „вторинною” наочністю в порівнянні з живим учительським читанням в плані встановлення контексту з аудиторією. Коли вчитель читає сам, він може перервати читання, зробити необхідне пояснення, коментарі, спитати, і головне – виразне читання вчителя і учнів має якісно інший характер у порівнянні з художнім читанням актора. Синтетичні засоби. Кіно і телебачення поєднують у собі зорову і слухову наочність, подають події в просторі і часі, відтворюють дійсність у зовнішньо схожих з нею образах. Великі можливості телебачення і кіно роблять їх особливо перспективними в навчальних цілях. Однак їх складність, особливотелевиставок, зміст і тривалість яких не може регулювати вчитель, інколи і збільшують труднощі, які виникають перед вчителем на уроках з використанням ТЗН.
Учителі критикують навчальні фільми за їх надмірну ілюстративність, розтягнутість (4-6 частин). Вони використовують тільки фрагментарно, виникають труднощі з композицією уроку, з відбором матеріалу. Дуже добре, якби був певний набір навчальних фільмів – кіноекскурсій. На жаль, їх мало, і якості невисокі.
Є навчальні програми на телебаченні, і газета „Освіта” друкує програми, анонсує, а вчитель має підстроїтись під цей ритм.Таким чином, можливості використання синтетичних засобів є, і ними треба користуватись, при тому не забувати, що уроки мають бути ефективними, а не ефектними. Активна позиція необхідна у тих випадках, коли наочність використовується для систематизації знань. Учні або самі складають таблиці, схеми, або коментують готові (наприклад, схеми, подається ритмічна основа вірша: таблиці, які наочно ілюструють поділ літературних творів на роди, види і жанри).
За способом виготовлення: 1)Технічні засоби (візуальні, аудіозаписи, аудіовізуальні); 2)Друковані (таблиці, картки, роздавальний образотворчий матеріал, картини); 3)Натуральні предмет (рослини, прилади, матеріали); 5)Музей та музика. Спосіб подання: друкований (картки, плакати, таблиці), проекційний (фільми). ЗАСОБИ наочності (Пасічний): 1)Предметно-образні (документи, картини, малюнки, книги, фото письмен, фотокопії першодруків, ілюстрації, портрети письмен, скульптурне зображення); 2)Словесно-образні (виразне чит худ творів, прослуховування окремих уривків худ творів); 3)Умовно-схематичні (літерат карти, схеми, таблиці); 4)Динамічні/екранно-звукові (кінофільми, телефільми); 5)Картини. Ілюстрації. Засоби наочності (Токмань): 1)Художнє слово (вид літерат діяльності, використ на кожному уроці, виразне читання); 2)Твори суміжного мистецтва або їх фрагменти (живопис, музика, театр); 3)Документи, що відображають факти історії, народу (особисті документи письмен, фото першодруків); 4)Науково-популярні посібники (телепередачі про письмен); 5)Народознавчі посіники (етнічний одяг, предмети вжитку, аудіовізуальні засоби); 6)Наукові посібники (літературознавчі словники, довідники, карти); 7)Природа (гроно калини – доля Стуса, букет квітів – інтимна лірика Сосюри); 8)Екзистенційна наочність (вчитель повідомляє, що він був у музеї… що він прочитав і відчув…). ПОСІБНИКИ: таблиці, літерат плакати, карти, фото-матеріали, літерат альбоми (позакласна робота), роздавальний матеріал (для перевірки знань), звукові музей. Завдання:1)Залучення учнів до пошукової, краєзнавчої, науково-досідницької, художньо-естетичної роботи; 2)Формування дбайливих стосунків о істор спадщини краю, почуття гордості за край; 3)Формування і поглиблення знань з літ засобами позакласної, позашкільної роботи; 4)Надання допомоги вчителям; 5)Проведення культурно-освітньої роботи серед молоді. Музей може проводити дослідницьку роботу відповідно до його виду: етнографічний, літературний, художній, краєзнавчий, істор-літерат, комп’ютерний.
