Творчість Юрія Андруховича — найяскравіший прояв постмодернізму в українській літературі. Як і західні письменники-постмодерністи, у своїх романах він широко використовує інтертекстуальність, так званий "текст у тексті". Автор "прочитує" традиційні образи та сюжети, твори попередників, своєрідно переосмислюючи їх. Герої його романів живуть у світі, просякнутому культурними реаліями. Завдяки символізації тексту, використанню .численних алюзій, ремінісценцій та інколи навіть прямих цитат, які є неодмінною рисою постмодерного твору, автором досягається символічна багатозначність тексту. Юрій Андрухович намагається позбутися будь-якої єдино правильної точки зору. Митець передає характерне для сучасного світогляду відчуття абсурдності, нереальності буття. Стираються межі між реальністю та ілюзією. Твори Андруховича перебувають у річищі сучасних філософських та естетичних пошуків.
З прозових творів Юрія Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань «Зліва, де серце»— майже фактографія служби автора у війську, своєрідна «захалявна книжечка», що поставала під час чергувань у вартівні. У 1991 році з'являється друком параісторичне оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака», що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи «Рекреації», «Московіада» та «Перверзія» при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи — доволі відчутна жанрово-стилістична суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п'ять днів і ночей у «Перверзії».
В "Рекреаціях" наявний один з найважливіших світоглядних елементів постмодернізму - відкидання віри в єдність і абсолютну істинність ідеалів епохи, що передувала постмодерному часу і, як наслідок, іронічність та скепсис, що переважають у тоні оповіді. Звичайно, заперечувані ідеали тут дещо відмінні від тих домінант культурного та ідеологоічного життя, що розвінчуються в традиції західного постмодерну. "Рекреації" спрямовують свою руйнівно-відтворюючу енергію головним чином на колоніальні й антиколоніальні елементи культурних здобутків імперської епохи історії України, яка, як відомо, мала свої особливості. Разом з тим роман зачіпає і проблеми світової культури. Для цього Андрухович застосовує широко вживаний серед постмодерністів прийом інтертекстуальності, що полягає у творчому переосмисленні, здобутків попередньої культурної епохи, своєрідній грі з її уламками, їх новому комбінуванні.
Література не повинна слугувати утвердженню будь-яких ідей, чи то колоніальних, чи то антиколоніальних, як це було протягом майже всього розвитку української літератури. Тому іронія Андруховича спрямована не тільки на тоталітаризм, а й на українське національне культурництво.
Відповідно до філософії постмодерну, це заперечення старого відбувається не заради встановлення нової стрункої ієрархії цінностей, а заради зруйнування будь-яких ідеологічних систем. Звідси випливає абсолютна не-тенденційність "Рекреацій", в яких майже кожна подія чи символ може трактуватися неоднозначно. Це призводить до зруйнування бінарних опозицій (добро - зло, моральне - аморальне, високе - низьке, патетичне - гумористичне, тощо), що є важливою особливістю постмодерної літератури, яка протестує проти модерністського ratio.
Отже, як бачимо, "Рекреаціям" вистачає як зовнішніх, так і глибинно- філософських ознак постмодерного напряму. Серед них - відмова від тенденційності, вільна гра алюзій.
Найяскравіший момент, що допомагає навіть не вельми ерудованому читачу відчути карнавальність романного буття, це, звичайно, опис святкової процессії перебиранців та дій, які відбуваються під час Свята Воскресаючого духу на гловній площі Чортополя, Ринок.
Зацитуємо фрагмент величезного переліку учасників цієї процессії:
‘То були Ангели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Русалки, Пророки, Отці Василіани в чорному, Жиди, Пігмеї, Повії, Улани, Легіонери, Пастушки, Ягнята, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Індуси, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металісти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки… ‘.
Погоджуючись з М. Павлишиним, ми повинні зазначити, що цей список - не просто суміш випадкової екзотики. Учасники процесії представляють конкретні історико-культурні кола, які включені у відновлення Духу. Персонажі українського вертепу, представники періодів українського державотворення та ключових національних міфів (Запорожці, Козаки, Січові Стрільці), фігури з біблійної, класичної та алхімічної традиції, фольклору, сучасної міжнародної субкультури (Хіпі, Панки, Металісти). Відсутні народи, що проживають на території радянської імперії, окрім тих, які історично виправдані в українському карнавалі (Татари, Євреї).
Таким чином, в карнавальній процесії формується образ нової постколоніальної спільності у вимірах простору і часу. Замість радянського культурного контексту виникають інші контексти, з яких можна черпати культурну енергію.
Тепер розглянемо, як вплинуло карнавалізоване свято Воскресаючого Духу на кожного з чотирьох головних героїв, що були запрошені на нього головним режисером цього незвичайного дійства.
Між індивідуальним світом кожного з них та карнавалом, що прагне об’єднати в єдине святкове ціле своїх учасників, не може не виникнути напруга. І Орест Хомський, і Гриць Штундера, і Юрко Немирич, і Ростислав Мартофляк - всі вони непересічні, кожен із своїм неповторним, інколи трагічним світом. Звідси їхній інстинктивний потяг до самотності, який оберігає їхнє внутрішнє буття, надає відчуття самодостатності, заважає злитися із різнобарвним і безликим натовпом. Відсвяткувавши свою зустріч після розлуки в пивничці та ресторані, побродивши серед яскравої і безшабашної феєрії карнавалу, друзі розходяться. Мета подорожі кожного з них - віднайдення самототожності.
Проте, чи відпускає свято наших персонажів? Залишившись на самоті, віддалившись від епіцентру карнавалу, площі Ринок, вони продовжують жити за законами карнавальної альтернативної дійсності. У подіях, що відбуваються з ними, наявні ознаки карнаваль-ного: переодягання, фантастика, руйнація соціальних устоїв, декоронізація короля карнавалу, самоіронія тощо.
Яскравою особливістю карнавалу є перевдягання. Так, Гриць Штундера майже підсвідомо знаходить собі новий образ, що ріднить його з героїчним минулим українського народу: змінює зачіску на козацький оселедець, а ‘мармури’ на стрілецький однострій. Такий одяг відповідає його внутрішній, дещо войовничій, сутності й особливо його душевному стонові у той момент. Справа в тому, що Гриць ‘змінює імідж’ перед тим, як відправитися шукати місце, де було село, з якого депортували його рід.
Доводиться перевдягатися і Юркові Немиричу. Його новий одяг, костюм із фраком та метеликом для світської вечірки, на наш погляд, не можна трактувати однозначно. З одного боку, впадає в око контраст між зухвалістю поведінки поета і його зовнішнім виглядом. Якщо взяти до уваги натяки про невиліковну хворобу Немирича й те, що чемні пані й пани на вечірці насправді - мерці, цей контраст можна розглядати як гру зі смертю і протест проти неї. З іншого боку, можна згадати, що з чотирьох друзів тільки Немирич вирішив відшукати кинутого поетами напризволяще нетверезого Білінкевича, їх супровідника. Отже, костюм джентльмена в цьому випадку - вираз внутрішньої, дбайливо прихованої шляхетності Юрка.
Марта, жінка Ростислава Мартофляка, також кинута чоловіком напризволяще заради компанії шанувальників, залишившись у номері готелю наодинці з Орестом Хомським, одягає замість джинсів і светра халатик на голе тіло, вирішивши зробити єдиний в своєму житті ‘бодай лихий, але вчинок’.
Не позбавлена карнавальна реальність роману і фантастики. Під час своєї подорожі, що пролягає, зокрема, через ліс, у якому майже під кожним деревом похований ‘ворог народу’, що його розстріляли енкаведешніки під час сталінських репресій, Гриць Штундера майже фізично відчуває присутність цих розстріляних.
Юрко Немирич взагалі потрапляє в обставини, за яких, неможливо відрізнити давно померлих людей від живих реальних істот. Навіть часовий вимір вечірки у Виллі з Грифонами інший - початок двадцятого століття.
Важливим елементом карнавалу є невизнання ним будь-яких соціальних устоїв та норм. Стосовно персонажів ‘Рекреацій’ цей елемент проявляється в сексуальному плані. Так, Ростислав Мартофляк, ‘надія нації’, ‘офіційний поет’, будучи у нетверезому стані, зраджує своїй жінці з тридцятивосьмирічною повією. Проте і Марта проводить ніч з Хомським. Цікаво, що Штундера і Немирич також потрапляють у ситуації флірту. Але Штундеру дівчина, яка захоплюється його ‘чистими генами’, не цікавить - ним володіють думки про Сільце. А Немирич просто опиняється в умовах, несприятливих для флірту, про які ми згадували.
Ростислав Мартофляк, як поет, найвідоміший серед чотирьох друзів, потрапляє в обставини, що нагадують детронізацію короля карнавалу. Спочатку він перебуває в центрі уваги молоді, що знайома з його творчістю і захоплюється ним, але поступово юнаки та дівчата, які запросили його до свого столу, втрачають інтерес до поета, до його незрозумілих і самому Мартофлякові промов і просто засинають. Далі відбувається повне моральне падіння відомого письменника - його нічні пригоди в борделі.
Невід’ємною ознакою карнавального є також подвійна спрямованість висміювання - йому підлягає і світ навколо, і сам висміюючий. Яскраво ілюструють цей принцип наслідки ранкового сприйняття Мартофляком своїй нічних пригод. До об’єктів його іронізування включається, зокрема, ситуація трикутника: він - Марта - Хомський. Переслідуваний підозрами поет зіставляє себе з героєм численних анекдотів про повернення чоловіка з відрядження. Іронія й самоіронія включені і в, здавалося б, гранично серйозну оповідь про Гриця Штундеру. Знайшовши на місці рідного села недобудований ‘Центр международного туризма ‘Гуцулочка’’, він звертає свою уявну промову до майбутніх клієнтів ‘Центру’:
‘(...)До ваших послуг також комфортабельні номери з ваннами і телевізорами, відеотелефонами, ресторан, бар, нічний бар, казино, плавальний басейн, сауна, дискотека - і все це, смішно сказати, за якихось тисячу доларів на добу, хіба це гроші (...). У програмі відпочинку - кінні походи за перевал і дегустація вин. Фольклорний ансамбль ‘Золоті дримбарі’ виконає для вас гуцульські мелодії, а молодий поет Грицько Штундера із козацьким оселедцем почитає свої вірші’.
Нагадаємо й про те, що кожного з не вельми досконалих письменників, що діють в ‘Рекреаціях’, автор наділив автобіографічними рисами. Тому загальний іронічний підтекст роману спрямований і на нього самого.
Закінчення нічних пригод для кожного з персонажів однакове - символічне ‘відправлення вниз’, падіння. Випадково падає в траншею Гриць Штундера, вистрибує з вікна Вілли з Грифонами до травневого саду Немирич. Під час неквапливої бесіди за шампанським Хомський отримує такий удар від Мартофляка, що падає на підлогу. Але і сам Мартофляк лягає на підлогу. В цьому знаходить зовнішній вираз його психологічний стан.
Таким чином, в романі ‘Рекреації’ чітко простежується зіставлення, протиставлення і, нарешті, злиття двох начал - карнавального й особистісного. Ця опозиція є однією з основних у творі й слугує для втілення важливої ідеї відродження й оновлення національної культури й особистості в країні, що входить в нову постколоніальну еру свого існування.
