“Дискурс МУРу” (С.Павличко), торкнувшись традицій літератури й нових шляхів її розвитку, охопив широку гаму художньо-світоглядних, загальноестетичних проблем. Про часові рамки періоду ДіПі можна говорити, окреслюючи їх у межах 40–50-х років ХХ ст. (від літератури воєнного часу до розпаду самого МУРу й подальшої заокеанської еміграції більшості письменників), хоч частина надрукованих у цей період художніх творів була написана впродовж 1930–1940-х років, але ці твори, як і написані під час війни й у перші повоєнні роки, активно видавалися і в 1950-ті роки.
Роман “Доктор Серафікус” був написаний ще в 1928–
1929 роках і перероблений у 1940-х. Автор у передмові до мюнхенського видання зазначив, що твір, написаний 20 років тому, “належить зовсім відмінній добі” й на сьогодні постає лише як “документ часу”. Проте “Доктор Серафікус” за своїми основними ознаками є романом екзистенціалістським, відбиває світоглядні ідеї 1940-х рр., ретроспективно відтворені В.Домонтовичем в історичному періоді 1920–1930-х рр.
Як інтелектуально-філософський роман, “Доктор Серафікус” має чимало ідейно-тематичних розгалужень: висвітлення проблем епохи технократизму, кризи епохи, аналіз людини як продукту цієї епохи, пошук “стилю епохи”. Кожна думка письменника містить філософську ідею чи антиідею, кожен афоризм, парадокс чи символ, вплетений у тканину твору, є виразником авторської позиції. Філософською основою роману є аналіз технократичної епохи, суспільства й суб’єкта, який виступає “продуктом” (у його трагікомічному варіанті) епохи, що, на думку автора, минає і стає історією. Аналіз епохи письменник проводить із позицій екзистенціалізму, показуючи “смерть” індивіда в добу технократизму й раціоналізму. З історико-діалектичного погляду епоха постає в романі через зміну формацій, періодів, які автор змальовує короткими штрихами, подаючи характеристику тогочасного суспільства, а також через характеристику Серафікуса як представника цієї епохи. У романі екзистенційні відчуття героя, породжені конфліктом між раціональним та ірраціональним, доведені до рівня абсурдності, а здатність поринати у віртуальний світ межує вже з хворобливістю. Внутрішня свобода Вер і несвобода Серафікуса – несумісні за своєю екзистенційною природою, тому всі почуття і вчинки героїв залишаються в рамках утопічних стосунків з абсолютно несумісними екзистенціалами, такими, як “тривога” (для Серафікуса) і “нудьга”.
Мистецький Український Рух, або МУР — організація письменників, які потрапили в табори для переміщених осіб (ДіШ) в повоєнній Німеччині — постав 1945 р. в Нюрнберзі й проіснував приблизно до кінця 1948 р. МУР належав до нечисленних українських суспільних інституцій, що існували в таборах здебільшого американської окупаційної зони, де перебувало близько 200 тисяч українців. Неорганізованій і психологічно стресованій недавнім воєнним досвідом масі біженців надали структурності, організованості та ієрархії інтелектуали, політичні опоненти комунізму. Вони обернули біженців на читачів, слухачів, глядачів, парафіян, членів партій організацій, установ.
Отже, виходило, що досить зашифрувати свій патріотизм, сховати ідеологію в підтекст, щоб одержати “справжнє” мистецтво. Весь секрет чи рецепт полягав насамперед у тому, щоб естетизувати й модернізувати національний ідеал.