У Лесиній естетиці відобразилася еволюція світового мистецтва від фольклору до постмодернізму. За концепцією, запропонованою К. Юнгом, її естетика подвійна: вона екстравертна, тобто обернена до читача, та інтровертна, тобто, обернена до суб’єкту – герою свого твору. Її модернізм – це змагання двох типів світоустрою, подібно як змагання антично-ренесансного і християнського типів цивілізації, так змагання романтизму із реалізмом. Неоромантизм Лесі Українки – це „сюрреалізм ”, характерний для зовсім іншої епохи, або романтизм, який „перехворів реалізмом ”
Еволюція естетичних поглядів Лесі Українки повною мірою співпадає з вивільненням людини з пут життєвого плазування і подібна сходженню на вершину нового буття, як і у праці Ф.Ніцше „Так говорил Заратустра”, коли його герой „ покинул печеру свою, сияющий и сильный, как утреннее солнце, подымающееся из – за темных гор” [ 9, 556]. Поет високої героїчної мрії – Леся Українка – використовує у своїх творах глибокі філософські ідеї та порівняння, основою яких завжди стає антитеза
У цій антиномії відображено суспільну перспективу бачення Лесею Українкою майбутнього рідного народу. Риторично-питальні речення допомагають розкрити велику вагу тих завдань, які ставить перед собою поетеса, а її естетика лише з одного боку дозволяє виразити зміст усієї її творчості, її праведну думку. Ритмомелодика таких складних конструкцій краще за все надає можливість виявити контрастність її естетичних відношень: промінь світла і сталість гори, гук і відгук, що „руйнує й будує світи”, рух і спокій. Проте досягнення мети стає можливим тільки тоді, коли її герої діють вільно. Свобода волевиявлення – це і зразок, і умова у боротьбі за майбутню долю України. Трагедія України – втрата її державності – усвідомлюються поетесою як неволя, несвобода. Це і наслідок, і зміст духовного стану країни поневоленого народу.У цьому драматизм і трагедія героїв Лесі Українки.Ось чому і справжніх страждань вони зазнають лише внаслідок усвідомлення дій, спрямованих на обстоювання своїх ідеалів. І це так само виправдано, як і сповнено права на існування. Тобто, героїка подолання наслідків духовного і соціального кріпацтва стає у творчості поетеси домінуючою стосовно інших поглядів на життя. Формується ціла концепція естетичних цінностей поетеси, пов’язаних із суспільно - значущою змістовною формою її художніх образів, які даються людині тільки в акті боротьби. Специфіка естетики Лесі Українки – в нерозривній єдності чуттєво - моральних та ідеально - змістових моментів ментальності українського народу. Іноді її естетичне чуття не вказує на конкретний зміст цінності, а лише визначає причетність предмету артефакту до кола загальнолюдських цінностей, пов’язаних тільки із сферою чуттєвого сприйняття. Доцільність естетичного міститься у відношенні їх до суб’єкту у почутті задоволення або незадоволення власним життям.
Так, якщо старий романтизм намагався визволити героїчну особу від натовпу, натуралізм вважав її залежною від нього, то новий реалізм, на думку поетеси, у поєднанні з романтизмом спроможний перетворити юрбу українського народу у суспільство. Вона вважала, що „... ні в природі, ні в житті немає нічого, що само по собі, так би мовити, по праву народження, було б другорядним, що кожна особа суверенна, що кожна людина, яка б вона не була, є герой для самої себе і частина середовища у відношенні до інших ...” [ 7 ,140]. Так, у драмі „Оргія” це не Хілона лякає доля Антея, котрий не може жити і творити без підтримки і визнання рідної Еллади, а власне, доля тих людей, які зневірилися в можливості отримати для себе незалежність. Смислове навантаження дійових осіб (йдеться про „Оргію”) перетворює їх не так в особистість, як, швидше, в індивідуалізовану ідею”
Та особливо відчула я трагедію великої патріотки у драмі "Бояриня". У ній письменниця звертається до найтрагічніших сторінок історії України — доби Руїни. Вона по-своєму оцінює Переяславську Раду, показує, як Москва порушує угоду, укладену Б. Хмельницьким і російським царем. ся Українка зіставляє уже не героїв, а два світи — український і російський. Її героїня, молода бояриня, відразу помічає різне становище жінки: на Україні вона вільна, в Росії — ні. Оксана, що навчалась у братській школі, не може звикнути, що у Москві дружину мають за холопку, що "нема тут звичаю з чоловіками пробувати при бесіді" Тяжко переживає молода бояриня долю рідного народу, коли починається "братовбійна війна, що Дорошенко зняв на Україні", взявши в союзники татар. Письменниця підкреслює трагедію українського народу, який завжди терпів лихо від своїх союзників-сусідів.
Оксана поривається на Україну, тужить за нею. Вона благає Степана послужити рідному краєві, користуючись близькістю до царя, та полохливий Степан боїться, тремтячи за своє місце, за своє фізичне виживання.
