пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

34.Українська драматургія 80-90 xixст і «театр корифеїв»: жанрова специфіка. «За двома зайцями» М.Старицького

80-ті роки на Наддніпрянській Україні стали періодом розквіту українського професійного театру, справжнім батьком якого вважають М. Кропивницького. 10 січня 1882 року М. Кропивницький здійснив постановку п’єси Т. Шевченко “Назар Стодоля”. Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру. Для повноцінного функціонування новоствореної трупи потрібні були кошти та досвідчений керівник. Ним став М. Старицький. На утримання він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, власний оркестр, подвоїти хор, підвищити платню акторам. Уже восени в Елисаветграді Старицький створив українську професійну трупу до якої ввійшли: Олександра Вірина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобілевичі – Микола Садовський, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька та інші самобутні актори, часто звані “корифеями українського театру”

Трупа Старицького влітку 1884 року показала на воронезькій сцені все краще, що було у репертуарі: твори І.Котляревського (“Наталка Полтавка”), Г.Квітки-Основ’яненка (“Сватання на Гончарівці”), Т.Шевченка (“Назар Стодоля”), С.Гулака-Артемовського (“Запорожець за Дунаєм”)... З таким же успіхом українські корифеї виступали в Курську, Саратові, Казані та інших містах.

Негативним явищем було постійне роздроблення театральних труп. Під тиском зовнішніх обставин 1885 року трупа М. Старицького розпалася на дві частини. На чолі однієї лишився М.Старицький, на чолі другої (з більшою частиною корифеїв) став М.Кропивницький, а 1888 року, після нового поділу, з’явилася ще одна трупа – М.Садовського. Інтерес широкого загалу до українського театру викликав до життя безліч малих труп. У 90-х роках їх налічували вже близько тридцяти.

Умови, у яких доводилося працювати акторам, були жахливими: українські трупи не мали своїх постійних приміщень і змушені були вести мандрівне життя. Україномовні спектаклі без дозволу губернаторів та градоначальників не мали право на постановку. Це не лише фізично й морально виснажувало акторів, а й відлякувало глядачів.

Неоціненними є внески в становлення театру М. Старицького та М. Кропивницького. Старицький виступав проти розважальної ролі театру та створеного зображення українського мужика як недоумкуватого і п’яниці. Саме він уперше вивів у водевілі на посміховисько не мужика, а панів. М. Кропивницький – “український Мольєр” – був майстром реалістичної гри, противником зовнішніх ефектів, позування, клоунади. У роботі з акторами Кропивницький-режисер вимагав простоти, правди, психологічного розкриття образу.

До Всеросійського з'їзду працівників сцени, що відбувся у 1897 році, корифеї української театральної культури М.П.Старицький, П.К.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, М.К.Заньковецька склали інформаційну записку, у якій підкреслювали, що український театр не може існувати без таких п'єс, які торкаються гострих питань життя, як «Ревізор» Гоголя, «Горе від розуму» Грибоєдова, «Дохідне місце» Островського. П.К.Саксаганський, виступаючи на цьому з'їзді, з обуренням говорив: «Писати про історичне минуле, такому багатому темами й інтересом для слухачів, забороняється. Слова «запорожець», «козак», «рідний край» - жупел для цензури, і якщо п'єса більш-менш пристойно скомпонована, але має ці слова, то краще не посилати її в цензуру: усе рівно не дозволять. Через цього українські п'єси мають темою одноманітну любов, зовсім не цікаву для народу, і прикрашаються танцями і співом».3

Особливо лякала царат соціальна тематика, усе більш проникаюча в репертуар українського театру. Маючи на увазі драму М.Л. Кропивницького «Глитай, або ж Павук», київський цензор доповідав своєму головному управлінню в Петербурзі, що допустити її до печаті і появи на сцені не можна «через завзято ворожу тенденцію, проведену в ній, про зовсім безправне, майже безвихідне положення селянських мас, експлуатованих куркулями, на яких навіть і суду немає, тому що всі місцеві влади ними підкуплені»

У 1900 році українська трупа сформувалася в так називаний «Театр корифеїв», що веде місце в який зайняли Кропивницький, Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий, Заньковецька. У цьому театрі йшли навіть оперні спектаклі, зокрема одна з перших українських опер «Катерина», написана на сюжет поеми Т.Г. Шевченко композитором Н.Н. Аркасом. Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

Із Театром корифеїв також пов'язані імена Марії ЗаньковецькоїПанаса Саксаганського.

Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.

Творцем же української оперної класики по праву вважається Н.В.Лисенко, як композитор формувавшийся під безпосереднім керівництвом Н.А. Римського-Корсакова. Перші його опери “Чорноморці” і “Різдвяна ніч” на лібрето відомого українського драматурга М.П.Старицького, двоюрідного брата Н.В.Лисенко, були поставлені на приватній сцені в 1872 – 1873 роках аматорською трупою української інтелігенції. Успіх перевершив усі чекання, і в 1874 році розширений і інструментований автором варіант «Різдвяної ночі» був поставлений на сцені міського театру Києва. За двома́ зайця́ми» — комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького.

Написана 1883 року українською мовою.

У ній розповідає про цирульника Свирида Голохвостого, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі.

У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва.


15.06.2017; 23:36
хиты: 144
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
мировая литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь