В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Розпочавши з традиційних для літератури першої половини XIX ст. оповідних жанрів, у зрілий період він створив великі епічні полотна, які склали цілий етап у розвитку української літератури.
Загалом літературно-естетичну програму Панаса Мирного можна визначити як орієнтацію на реалістичний тип творчості. Процес становлення прозаїка — реаліста не виключав використання романтичних елементів (це відчутно навіть у суто реалістичному романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?": сон Чіпки, елементи детективної історії в ході розповіді про розбійництво Чіпки та його "товаришів", детективний сюжет в оповіданні "Лови" та ін.), хоч елементи романтичного, на перший погляд, світобачення можна поставити в залежність від індивідуального світогляду художника. Отже, реалістичний метод зображення буде усвідомлюватися письменником як не лише адекватне "фотографування" дійсності, а і як складний процес творення художньої реальності, цілісної картини світу.
Використовуючи поряд із психологічним аналізом принцип соціального детермінізму, Панас Мирний закономірно за основу обирає проблеми тогочасної дійсності. Це одна з ознак українського реалізму другої половини XIX ст. В поле зору письменника потрапляє історія селянки, яка йде на заробітки до міста ("Лихий попутав", 1872). Поламана доля бідної дівчини є своєрідним продовженням традиції ще Г. Квітки-Основ'яненка і Т. Шевченка. Але проза Панаса Мирного засвідчує й появу нових тем порівняно з попередньою літературною епохою. Так, першу повість Панаса Мирного "П'яниця" (1874) присвячено зображенню трагічної історії дрібного чиновника — вихідця з селянського середовища. Поряд із психологічним дослідженням персонажа на перший план висувається проблема адаптації людини з "добропорядним патріархальним вихованням" до чужого середовища — міста. Подібну ситуацію змальовано в романі "Повія", де картини трагічної долі Христі Притиківни (колишньої селянки) розгортаються в місті. За внутрішньою суттю проблематика в цих двох прозових творах подібна, але авторське дослідження різних за своєю природою психічних типів свідчить про оригінальні художні втілення письменницької думки, що виражається в жанровій і тематичній специфіці.
Новий літературний характер (інтелігента — різночинця) з'являється в повісті "Лихі люди" ("Товариші", 1877). Загальновизнаною думкою є твердження про те, що цей твір "випереджає" свою літературну епоху. Оригінальний шлях психологічного аналізу в цьому випадку базується на сприятливому ґрунті: головний персонаж — освічена людина з високим інтелектуальним рівнем.
«Хіба ревуть воли, як ясла повні»
«Роман з народного життя» (І. Франко)
Співавтор: Іван Білик (Рудченко)
Жанр: соціально-психологічний роман
Інша назва (авторський підзаголовок): «Пропаща сила»
Тема: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні і під час реформи 1861 року; зображення життя і еволюції Чіпки Варениченка.
Ідея (міститься в назві роману): соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману, штовхають їх на слизьку дорогу.
Історія написання: нарис «Подорож (подоріжжя) від Полтави до Гадяча»; повість «Чіпка»; роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Прототип Чіпки – Василь Гнидка
Головні герої твору: Чіпка, його мати Мотря («найбільш трагічний жіночий образ української літератури»); батько – Іван Варениченко (Хрущ, Хрущов, Притика); Оришка – бабуся Чіпки; Максим Ґудзь, Матня, Лушня, Пацюк – «Пропаща сила»; Явдоха (Явдошка) – дружина Максима; пани Польські; чиновництво – Порох, Чижик; Галя («польова царівна») – дружина Чіпки, Грицько – друг дитинства Чіпки; Христя – дружина Грицька.
Композиція: 4 частини, які поділяються на 30 розділів.
Проблематика: Людина і суспільство, Батьки і діти, Добро і зло, Народна мораль, Жіноча доля, Кріпацька неволя, «Пропаща сила», Хабарництво.
Місце дії – село Піски
Час – понад 150 років
