Період трьох літ - так називають проміжок часу між 1843-1847 роком в творчості видатного українського поета, письменника, художника Тараса Григоровича Шевченка. Це період творчої зрілості поета. Романтичний напрямок його творів відходить на другий план і вони набувають більш реалістичного характеру.
«Заповіт», «І мертвим, і живим…», «Розрита могила», «Холодний яр», «Сон» всі ці та багато інших відомих творів політичного характеру увійшли до славнозвісної збірки поета під назвою «Три літа». Згодом дослідники назвали ці твори "Творчість періоду трьох літ Шевченка".
У нелегкий для письменника період «Трьох літ» йому приходять абсолютно нові образи та думки. Проте це не означає, що його творчість втратила зв'язок із попередніми творами поета. Відомий вірш «Розрита могила» (1843) свідкує про такий ідейний зв'язок. У даному творі Шевченко описує вже сакраментальний образ матері-України та вже традиційний для тогочасної літератури образ могили. Страждання України-неньки зумовлені тим, що її діти нанялися до поневолювачів – саме так розписує автор свої думки.
У ранній творчості Тараса Шевченка розкопування могил розцінювалось як богохульство, проте тепер даний образ узагальнює загибель всієї України, оскільки її майбутнє залежить від шанування історичної долі, а не спаплюження, як це робили визискувачі українських земель. Вони скористалися возз’єднанням України з Росією, та використали це у своїх цілях для поневолення українського народу. Письменник висловлює гіркий докір вождю українського народу Богдану Хмельницькому за те, що той не передбачив долі країни і до яких наслідків призведе союз з Московським царством.
Поетичний твір «Чигирине, Чигирине» (1843) можна назвати продовженням віршу «Розрита могила». В цьому творі періоду трьох літ Шевченко описує протистояння історичної долі понівеченої козацької столиці та активної діяльності головного героя, який спрямовує всі свої зусилля на пробудження виданого минулого.
З долею занепалого містечка Чигирин автор порівнює поневолену імперською Росією Україну. Історія цього міста, яке фактично було столицею України за часів Богдана Хмельницького та було резиденцією гетьмана, у ході невдалої боротьби українського народу за свою свободу закінчилось тим, що Чигирин став звичайним повітовим містечком.
Розмірковуючи про долю народу, Кобзар дорікає своїм сучасникам за те, що вони змирились зі становищем їхньої неньки-країни, та понуро схились перед поневолювачами.
Поетичний твір «Гоголь» є ще одним твором збірки «Три літа» . Крізь рядки цього вірша Шевченка яскраво відображаються тяжкі переживання автора у той період. Письменник страждає від того, що «всі оглухли, похилились в кайданах», йому боляче за те, що нікому стати «за честь, славу, за братерство, за волю Вкраїни».
Закінчується збірка славнозвісним «Заповітом» (1845).
Поштовхом до написання рядків «Як умру, то поховайте…» стала хвороба письменника, яка застала його у Полтавській губернії. Там, у листопаді 1845 року, Кобзар перебував на завданні Археологічної комісії. Проте причиною появи твору було суспільно-політичне становище країни у 30-40 роках XIX ст. Вірш починається з бажання поета бути похованим «серед степу широкого на Вкраїні милій. Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути…». Тут Дніпро є символом могутності українського народу. З кожним наступним рядком автор ніби забуває про думку, з якої він починав твір, його смерть вже не є головним мотивом. Шевченко веде роздуми про долю України. Його думки спрямовані до суспільних подій. Первісні міркування про смерть закінчуються одним словом - «поховайте». За цим слідує заклик до повстання.
Період «Трьох літ» є неймовірно важливим у творчості Тараса Григоровича. Він вніс вагому частку у боротьбу за світле майбутнє Вкраїни. Його поетична сила зміцніла, як ніколи. У створених саме в цей помічається тісне сплетіння суспільних і особистих мотивів. Письменник дуже сподівається, що наступники будуть згадувати його «незлим тихим словом».
«Розрита могила» є першим твором написаним поетом в Україні. У цій поезії звучить протест проти соціального й національного гноблення народу. На питання, за що сплюндрована його країна й за що гине, Україна поет відповідає, що в її горі винні царат та власні пани неукраїнського походження. Зміст та назва вірша були навіяні Шевченку після відвідин поетом розкопок однойменного кургану Котелевщини. Безпосереднім поштовхом до написання вірша стали розкопки археологічних пам'яток, зокрема могил, проведення яких в 30—40-х роках пожвавилось в Україні. В Шевченкові часи могили були характерною рисою українського степового ландшафту. Поет, як і інші українські письменники, вважав могили пам'ятками епохи козаччини. Звідси й негативне ставлення до розкопок могил, що виявлено вже у поемі «Гайдамаки». Вбачаючи в розкопках могил наругу над національними святинями, Шевченко протестував проти розкопок з позицій народної моралі: за нею, розривати могили — великий гріх. Могили у Шевченка не тільки типова деталь пейзажу, а й символи героїчного минулого країни. Поширений у фольклорі та творчості романтиків, образ могили — один із постійних у Шевченка.
Шевченко вперше називає винуватця і причину кризового становища України. Цю причину він бачить в історичній помилці підписаному у 1654 році у Переяславі акті приєднання України до Московської держави, що обернувся для українського народу ліквідацією його здобутків на шляху до власної держави, кріпацтвом, руїною.
