Енеїда Котляревського – 1 твір нової укр. літ, яким завершився процес секуляризації укр. культ., утвердилася народна мова як літературна та відбувся перехід від силабічної до силаботонічної системи віршування. Проте поема стала епохальним явищем не тільки в історії укр. літ. а й в історії розвитку всієї нації, оскільки сприяла самоідентифікації укр. етносу. Показавши духовно-моральне спустошення України через втрату нею державності, осміявши запроданство козацької старшини, автор підніс благородство простих Українців, возвеличивши їх нац. дух. Енеїду Котляревського можа вважати твором усього життя автора, бо писав її близько 30р. В основу Котляревський поклав сюжет «Енеїди» римського поета Вергілія написану на замовлення Октавіана Августа. К. використав традиції бурлескно-травестійної літератури пізнього укр. бароко, що розвивався в атмосфері маскараду, пародії, підтримуваної дяками пиворізами. Як і будь-який бароковий твір вона має систему підтекстів, заснованих на «чітких історичних алюзіях». До барокових рис належать: поєднання комічного і трагічного; наявність макаронічної мови; накопичення однотипних фігур; амбівалентність характерів; динамізм; натуралізм. В «Енеїді» постає нова концепція особистості − людина яка наділена індивідуальною свободою, має приватне життя. Свобода полягає у праві вибору, в якому перевага віддається не особистому, а служінню «общому добру».
"Енеїда" І. Котляревського набула великої популярності й навернула до бурлескної манери письма багатьох літераторів того часу. Внаслідок цього виникла досить стійка бурлескна традиція, яка ввійшла в історію українського письменства під назвою "котляревщина". Під котляревщиною розуміють наслідування зовнішніх ознак першого твору нової української літератури, а не його глибинного змісту. Найголовнішим вважалося чітке дотримання поетики бурлескного стилю — грубо-гумористичного тону, карикатурної, подекуди вульгарної мови, зниженого трактування народного побуту, простакуватості. Термін увів П. Куліш у статті "Котляревський", в якій піддав різкій критиці таку манеру письма, протиставивши її творам "істинно народного тону", а подолання поетики бурлескного стилю вважав першочерговим завданням.
