В українській драматургії XVII — XVIII ст. значне місце займають короткі одноактні комічні п’єси — так звані інтермедії, або інтерлюдії. Назва «інтерлюдія», чи «інтермедія» (від лат. inter — між, ludus — гра, medium — те, що знаходиться посередині), походить від того, що ці п’єси вставлялися між окремими частинами основної, серйозної драми. В ряді випадків зміст інтермедій був зв’язаний з темами, що розвивалися в основних п’єсах, здебільшого ж вони своїм сюжетом були незалежні від цих п’єс. Головне призначення інтерлюдій полягало в тому, щоб дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній п’єсі. Теми основної дії були переважно релігійні або історичні, хоч інтермедії включалися іноді і в п’єси з світською тематикою.
Дійовими особами інтермедій були, як правило, персонажі з простолюду, що розмовляли кожний своєю народною мовою: українець — українською, росіянин — російською, білорус — білоруською, в той час як основні, серйозні п’єси писалися своєрідною книжною мовою.
Українські інтермедії як драматургійний жанр виникли в зв’язку з розвитком інтермедій у стародавній польській драматургії, де в свою чергу позначився вплив побутової західноєвропейської драми, створеної на комічні і сатиричні сюжети, — французьких фарсів, німецьких фастнахтшпілів, англійських інтерлюдій, італійської комедіа дель арте. Але за своїм змістом українська інтермедія є насамперед породженням тогочасного життя; вона широко використовувала мотиви і сюжети української народної поетичної творчості, а також матеріал популярної книжної анекдотичної і сатиричної літератури.
Вертеп - різновид українського лялькового театру. Поява його датується приблизно серединою ХУІІ ст. І. Франко, пишучи про традиції та джерела вертепу, називає лялькову гру скоморохів Київської Русі та західноєвропейський театр маріонеток. Вертеп являє собою переносний (з дерева чи картону) будиночок, який мав два поверхи. На верхньому відбувалися різдвяні сцени, на нижньому - світські. Вертепниками переважно були школярі. До нас дійшло декілька редакцій вертепної драми у списках ХУІІІ ст. На верхній частині розігрувалася сцена про народження Христа і втечу святого сімейства з Віфлеєма. На нижній - декілька сцен комічного характеру. Різдвяна частина драми зосереджується на перипетіях, пов’язаних з народженням Сина Божого, поклонінням волхвів, винищенням немовлят у Віфлеємі за наказом царя Ірода. Своїми рисами Ірод нагадує земних владик («аз есмь богат и славен, и несть мні в силі равен»).
У вертепі наявні не тільки соціально гострі сцени, але й акцентується увага на зовнішньому вигляді персонажів: Ірод зовні нагадував поміщика, Рахіль була у плахті і запасці, Йосип - у свитці та чоботах. Прийом травестії надавав виставі національного колориту. У світській частині відзначається швидка зміна численних персонажів, що співали, танцювали, жартували, билися, цілувалися, галасували, пили горілку, створювали веселе динамічне видовище. Персонажі відображали соціально-етнічну структуру української спільноти XVIII ст., а в їх зіткненнях відбилися тогочасні суспільні відносини. Жартівливу пісню «Ой під вишнею» співають Дід з Бабою. Вони змальовані гумористично, як і Москаль, який залицяється до «красавиці Марії». З доброзичливим сміхом змальовано Цигана, який пропонує купити нікчемну шкапу. Сатиричними ж рисами наділено Шляхтича, який хизується своїм походженням і гнівно висловлюється про гайдамаків. Але при появі Запорожця Шляхтич тікає. Запорожець - центральний персонаж (навіть за розміром більший від інших ляльок). Він нагадує козака Мамая з народних картин. У його монолозі відтворено історію козацтва - боротьбу з турками, татарами, шляхтою, перебування в неволі. Загалом цей персонаж символізує військову силу України, її захисників та носіїв справедливості. Запорожець дає негативну оцінку гнобителям народним - шляхтичу, попу-уніату, шинкару, крамару, яких у вертепі змальвано гротескно.
Поширеними засобами комізму у вертепі є:
а) комізм ситуацій;
б) комізм персонажів;
в) мовний комізм.
