пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

12.Літописання. Найдавніші літописні зведення ХІ - ХІІІ ст: Повість минулих літ, Київський літопис, Галицько-Волинський літопис.


Особливе місце в розвитку літератури займало літописання. Літописання — це літературне явище, якого не знала жодна країна Західної Європи. Літописи — це історичні твори, у яких розповідь велася за роками («літами»). В літописи увійшли не тільки лаконічні записи, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких подавались згадки про окремі історичні події. Саме цей матеріал і живий образний виклад надавали літопису характер художньої пам'ятки.
Майже з часу виникнення писемності у Київській Русі почалося записування видатних історичних подій. Існувало два типи таких записів — або дуже стислі, або у формі розгорнутих оповідань («сказаній»). Пізніше ці записи були упорядковані і розміщені відповідно до хронологічної послідовності. Тобто літопис — це зведення (звід) у хронологічному порядку коротеньких записів та докладніших розповідей про історичні події. Перше таке зведення було складене наприкінці XI століття у Києві. Далі воно поповнювалося, поки на початку XII століття не виникло зведення, відоме як «Повість минулих літ», або «Початковий літопис».
Повість врем'яних літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі. 
Оригінал (первопис) «Повісті врем'янних літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті врем'яних літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кін. XI ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. 
«Повість врем'яних літ» — перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. 
Ки́ївський літо́пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років. 
Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників. 
До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучасною українською мовою здійснив Леонід Махновець. 
Галицько-Волинськийлітопис.
В часи правління Романа Мстиславича та його синів Данила й Василька (XII—XIII ст.) Галицько-Волинське князівство досягло високого рівня розвитку.Галицько-волинський літопис був написаний у другій половині XIII ст. Зберігся він у кількох списках, зокрема в Іпатіївському, де його вміщено зразу після Київського літопису.Складається літопис з двох частин: Галицької, що обіймає події від 1201 до 1261 р., та Волинської, яка охоплює події від 1262 до 1292 р.Писався літопис кількома авторами. Стильовий аналіз вказує, що початок літопису писався одним автором-книжником, який любить складну будову речень. Це прихильник князя Данила, мабуть, людина, яка знаходилася в його близькому оточенні.Автори літопису викладають історію рідної землі з позицій високого патріотизму, засуджуючи незгоди між князями.

«СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ».


15.06.2017; 23:36
хиты: 160
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
мировая литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь