У сучасній літературній компаративістиці можна вирізнити такі методологіч- ні підходи, які склалися історично на основі комбінації різних пізнавальних планів: – порівняльно-історичний (ґенетично-контактний) підхід, заснований на поєднанні діахронного (історичного) й детерміністичного (причиново-наслідкового) планів; – зіставний, зокрема типологічний підхід, який ґрунтується на поєднанні синхро- нного і структурного планів; – інтертекстуальний, а також інтердисциплінарний, зокрема культурологічний підходи, для яких притаманне поєднання панхронічного (всеохоплюючого, не обмеженого часом) і функціонального планів.
Типологічне вивчення, ґрунтуючись на паралельних зіставленнях і контекстуаль- ному аналізі, займається не з’ясуванням індивідуальної своєрідності літературного яви- ща, а системним розкриттям тих структурних принципів, які дають змогу говорити про його належність до певного літературно-естетичного чи історико-літературного ти- пу, навіть якщо зіставлювані літературні факти не перебувають у безпосередньому зв’язку між собою. Типологічне вивчення — це порівняльний метод на більш узагаль- нюючому, абстрактнішому рівні, його цікавлять не емпіричні контактні і ґенетичні зв’язки, а системні (повторювані, закономірні) подібності, збіги, аналогії в ширших син- хронних (тематика, жанр, стиль) та діахронних (еволюційні етапи і стадії) аспектах, які спостерігаються на різних структурних рівнях та еволюційних етапах літературного процесу. Мета такого вивчення сталих і повторюваних елементів полягає у створенні диференційованої моделі певного етапу літературного розвитку чи парадиґм окремих його складників. Таким чином, методика паралельного (двостороннього) зіставлення є основою контекстуального аналізу (багатостороннього зіставлення), який, окреслюючи віртуаль- ний контекст для досліджуваного предмета, провадить до типології — методу, заснова- ного на упорядкуванні літературних явищ за спільними диференційними, суттєвими (як правило — структурними та функціональними) ознаками задля вироблення системи типів (тобто зразків, узагальнених моделей, парадиґм чи матриць). Типологічна систе- матизація дає змогу подумки упорядкувати життєдайний хаос літературного життя й по- легшує орієнтацію у надзвичайному багатстві мистецьких явищ.
