Соціально-етнічні спільноти посідають особливе місце серед соціальних спільнот людей, являючи собою найбільш сталі історично сформовані угруповання людей, взаємовідносини між якими виступають важливим фактором історичного розвитку людства.
До таких спільнот зазвичай зараховують етнос, плем’я, народність, націю.
Серед головних умов, які об’єднують людей у народ як цілісну соціальну спільноту, найчастіше називають єдність походження, місця проживання, господарсько-економічного життя, мови, культури. Однак історичні факти свідчать, що жодна вказаних умов сама по собі не є обов’язковою. Історичний підхід дозволяє виділити два різних значення, що їх набуває поняття «етнос» у різних контекстах. По-перше, етнос як етногенетична спільнота (або просто етнічна), по-друге, етнос як етносоціальна спільнота.
Етногенетична спільнота — це соціальна група, членів якої об’єднує усвідомлення свого генетичного зв’язку з іншими пред-ставниками цієї групи (етнічна самосвідомість). Етнічна самосвідомість індивіда ґрунтується на його уявленні про своє похо-дження. Етнічна приналежність передається «у спадок» від предків до нащадків. У результаті створюється історична спадко-ємність, котра й визначає цілісність етносу. При цьому слід вра-ховувати, що «гени» самі по собі не формують етнічну самосві-домість. Тобто вона визначається не стільки біологічним, скільки соціально-психологічним фактором, тим, що індивід думає про своє походження. А це означає, що й етнічна спільність є понят-тям не стільки біологічним, скільки соціальним, або, точніше, біосоціальним.
Існує багато різноманітних видів етнічних спільностей: є невеликі етноси, що нараховують декілька сотень людей (наприклад, алеути, крізи, ліви), і дуже численні народи (найбі-льший — китайський).
Разом з тим в умовах соціально-економічної та політичної нестабільності, кризових явищ у різних сферах суспільного життя процеси консолідації народу України, національного відродження проходять досить складно, супроводжуються суперечностями, труднощами, що породжує певні проблеми, в тому числі і соціально-етнічного характеру. До них слід у першу чергу віднести суперечності між принципом рівності всіх націй і народностей та неоднаковими можливостями задоволення їхніх потреб; між утвердженням державної мови і конституційною рівністю всіх інших; між загальносуспільним патріотизмом і патріотизмом окремих етнічних груп тощо.
За етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних країн. На її території проживають представники понад 130 національностей.
Хактерно, що корінне населення нашої країни диференційоване за ступенем етнічного розвитку. Так, більшість його самоідентифікується як українці, частина — як росіяни, а дехто усвідомлює себе русинами. Така неоднорідність підсилюється регіональною етнографічною специфікою (поліщуки, слобожанці, волиняни, галичани, буковинці, подоляни, гуцули, лемки, бойки та ін.). Звичайно, така диференціація вимагає формування виваженої державної національної політики, врахування та узгодження соціально-етнічних інтересів різних спільнот.
Для вирішення цих та інших проблем національного відродження України слід спиратися на соціологічний аналіз соціально-етнічних тенденцій, що впливають на процес державотворення та консолідації української нації.
Складність соціального управління процесом консолідації української нації полягає у переплетінні етнічних проблем із соціальними, політичними, регіонально-демографічними, що й надає їм особливої гостроти у період радикальних перетворень у суспільстві.
На соціологію етносу при цьому покладається функція соціологічного моніторингу стану і тенденцій соціально-етнічних відносин у країні та її регіонах, виявлення зон соціального напруження на етнічній основі, аналіз громадської думки щодо міжнаціональних відносин і проблем державотворення.
