М. Вебер - основоположник «розуміючої» соціології і теорії соціальної дії, що застосував її принципи до економічної історії, до дослідження політичної влади, релігії. Головною ідеєю веберівської соціології є
обгрунтування можливості максимальної раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах людських взаємин. Ця думка Вебера набула подальшого розвитку в різних соціологічних школах Заходу, Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соціальна дія.
Теорія соціальної дії М.Вебера.
Наявність суб’єктивного змісту й орієнтація на інших — дві необхідні ознаки «соціальної дії» і його розуміння предмету соціології.
Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири:
1) цілераціональна;
2) ціннісно-раціональна;
3) афективна;
4) традиційна.
За Вебером, соціальна дія, як і усяка дія, може бути визначена:
• цілераціонально, тобто через очікування визначеної поведінки предметів зовнішнього світу й інших людей і при використанні цього очікування як «умови» чи як «засобу» для раціонально спрямованих і регульованих цілей (критерієм раціональності є успіх);
• ціннісно-раціонально, тобто через свідому віру в етичну, естетичну, релігійну чи будь-яку інакше осмислену безумовну власну цінність (самоцінність) визначеної поведінки, узятої просто як таку і незалежну від успіху;
• афективно, особливо емоційно — через актуальні афекти і почуття;
• традиційно, тобто через звичку.
Два останніх види дії не є, за Вебером, соціальними діями в прямому розумінні, оскільки тут ми не маємо справу з усвідомленим і покладеним в основу дії змістом.
Тільки ціннісно-раціональні і цілераціональні дії — суть соціальні дії у веберівеькому значенні цього слова, де головну роль, звичайно, грає цілераціональна дія.