У першій половині XIX століття в Україні виникло Кирило-Мефодіївське товариство, яке уособлювало цвіт української політичної думки, об'єднувало людей, котрі справили величезний вплив на хід і подальший розвиток українського відродження. До складу Кирило-Мефодіївського товариства входили: Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Василь Білозерський, Опанас Маркович, Тарас Шевченко. Основними завданнями вони вважали побудову слов'янської спілки християнських республік; знищення кріпацтва та абсолютистської влади в Російській імперії як необхідної умови створення цієї спілки; поширення християнського суспільного ладу на весь світ як наслідок здійснення християнського заповіту слов'янами. Кирило-Мефодіївське товариство закликало слов'ян до об'єднання, але за умов утворення кожним народом своєї власної суверенної республіки, не залежної від інших, збудованої на демократичних засадах. Члени товариства прагнули досягти свого ідеалу як через державні реформи, так і завдяки поширенню освіти, моральному вдосконаленню людини. Головною передумовою ідеального суспільного ладу вони вважали особисту чесність і порядність обраних правителів.
Михайло Драгоманов вважав, що чим більш високим є рівень розвитку суспільної організації, тим вищим має бути ступінь соціального прогресу. Основними постулатами політичної концепції Драгоманова були визнання за державою з її політичною системою і конституцією можливості 41 координації соціально-економічного життя; ідея щодо еволюції існуючої політичної системи як засобу проведення широких політичних реформ; проведення визвольної боротьби лише просвітницькими засобами та розуміння культури як основи для функціонування майбутньої республіканської держави; євроцентризм, тобто переконання, що історичний процес в Російській імперії має пройти той самий політичний шлях, що і в країнах Західної Європи із заміною абсолютистської монархії на так званий парламентсько-земський варіант; ідея федерації як вирішальної умови перебудови імперії на засадах широкої автономії.
Визвольні ідеї Тараса Шевченка
На противагу спільному реформаторському духу товариства Тарас Григорович Шевченко (1814-1861 рр.) стояв на революційно-демократичних позиціях. Виходець з кріпаків - селян, який зазнав всіх утисків і зневаги підневільного існування, Тарас Шевченко в силу свого соціального становища ненавидів самодержавно-кріпосницький лад. Характеристика минулого України переслідувала мету :розкрити історичну основу для аргументації ідеалу всеслов' янського єднання, ідеалу, закладеного в самому історичному бутті українського народу, що протягом віків боровся зі своїми гнобителями за свободу і незалежність. Ще під час навчання в академії мистецтв Тарас Шевченко включився в суспільно-політичний рух, сприйняв визвольні ідеї декабристів і революційних демократів.
Світогляд Тараса Шевченка формувався і розвивався в період, коли в Україні сталася криза феодально-кріпосницької системи господарства, посилився процес формування капіталістичних відносин. Його революційні погляди вперше відображені в "Кобзарі" і поемі "Гайдамаки". Безкомпромісно осуджуючи феодально-кріпосницьку систему і самодержавство, Тарас Шевченко закликав народ до боротьби за свободу. Перебуваючи в Петербурзі, встановлює тісні зв' язки з прогресивними діячами Росії та України, з колишніми декабристами Федором Толстим - віце-президентом Академії мистецтв, з українським істориком, етнографом, поетом Миколою Марковичем, дружив з Кіндратом Рилєєвим та ін. Революційні твори Тараса Шевченка згуртовували сили однодумців. Царський уряд викрив і розгромив Кирило-Мефодієвське товариство, а Тараса Шевченка за революційну діяльність заарештували і в 1847 році віддали в солдати. Більше десяти років перебував поет у неволі, і лише в 1858 році царський уряд, розраховуючи, що казарма задушила революційний дух, дозволила Тарасу Шевченку повернутися до Петербурга. Але і в засланні, в солдатах, і після повернення до Петербурга в діяльності Тараса Шевченка знайшли продовження передові традиції дворянських революціонерів, яких називає "поборниками священної волі".
Заслуга Тараса Шевченка полягає в тому, що визволення України з-під національного гноблення розглядав складовою частиною соціального розкріпачення народів Росії, викривав лжепатріотизм кріпосників і таврував ганьбою тих, у "кого нема любові до батьківщини, ті серцем жебраки, каліки...". Та Тарас Шевченко не тільки звертався до минулого, але й бачив зразок демократизації державно-політичного ладу в республіканському ладі Сполучених Штатів Америки. Ідеєю природного права обґрунтовується висновок, що закон, який дозволяє полоненого продавати, купувати, зробити рабом і тримати його безпідставно, не має ніякого права, ні справедливості. Всупереч офіційній ідеї про необхідність, насамперед, надати освіту, відполірувати народ, а потім уже дарувати йому свободу, Тарас Шевченко стверджував, що відполірувати народ інакше не можна, як через полегшення його труднощів.
