Хоза́рський словни́к — перший роман сербського письменника Мілорада Павича, опублікований 1984 року. Існує дві версії роману — чоловіча та жіноча, що різняться лише одним абзацом [1].
Роман не має традиційного сюжету, проте в ньому є головна тема — історично реальна хозарська полеміка щодо вибору релігії (християнства, ісламу чи юдаїзму) хозарами у VIII—IX ст. Текст складено з трьох основних частин: Червоної, Зеленої та Жовтої книг, поділених на словникові статті, в яких містяться відповідно християнські, мусульманські та юдейські джерела з хозарського питання. Окрім цього в кінці роману є два невеликі розділи Apendix I та Apendix II. Назви словникових статей в різних Книгах-джерелах часто збігаються, проте кожна з них подає своє бачення та вирішення полеміки. Словникові статті навіть однієї книги-джерела мало пов'язані змістом, кожна з них має свій сюжет. Більшість персонажів вигадані так само, як опис Хозарської держави та її культури.
Постмодерністська література активно використовує прийом гри з читачем. Форма і жанр «Хозарського словника» (роман-лексикон на 100 000 слів) є одним з проявів гри. Вона розпочинається з першої ж сторінки: «На зтом месте лежит читатель, которий никогда не откроет зту книгу. Здесь он спит вечньш сном». Прийнявши це звернення на свою адресу, мало хто з читачів відмовиться продовжити читання, аби не потрапити до «спящих вечньш сном». Для підтвердження реальності автор подає і титульну сторінку неіснуючого видання «Хозарського словника» Дауб-маннуса (видання 1691 року), з тиражу якого до нас дійшов лише один примірник з отруєними літерами. Читаючи, людина вмирає на дев’ятій сторінці. Таке загравання з читачем неабияк заінтриговує. Та читати таку літературу може лише підготовлений читач, який, погодившись з правилами гри автора, спробує розгадати його кросворд-загадку.
Письменники-постмодерністи підносять семіотичність, знаковість мистецтва не лише смисловим звучанням своїх творів, а й формою. Щодо «Хозарського словника», то спостерігаємо відхід від традиційних форм зображення історичної дійсності (історичний роман). М. Павич створює практично новий жанр (роман-лексикон), в якому використовує прийом гіпертек-сту. Гіпертекст дає авторові можливість зблизити в одному творі різні епохи, розкрити їхню сутність за допомогою знаків-символів.
Роман Павича має чітку структуру — каркас піраміди, в основу якої покладено трикутник (див. обкладинку). Трикутник — жорстка фігура — виражає три точки зору на хозарську проблему: християнства, ісламу, іудаїзму (їх символізують три бічні грані піраміди).
Протягом розгортання тексту відбувається нашарування епох. Представники кожної наступної епохи шукають зустрічі один з одним. Через це бічні грані піраміди, збільшуючись по висоті, наближаються одна до одної. Але піраміда зрізана, тому що представникам останнього покоління, нашим сучасникам, так і не вдається зустрітися втрьох. Вершину піраміди зображено пунктиром, бо у тексті точки порозуміння не знайдено, вона розуміється як мета, до якої всі прагнуть. Тому, очевидно, досягнути її зможуть представники майбутніх поколінь.
Перше покоління. Біля підніжжя піраміди перебувають герої, що брали безпосередню участь у хозарській полеміці: від християн — Кирило і Мефодій, від мусульман — дервіш на ім’я Фарабі ібн Кора, від іудеїв — рабин Ісаак Сангарі. Це єдині представники усіх трьох релігій, що сиділи разом за столом переговорів. Але грані піраміди розташовані якнайдалі одна від одної у цій часовій площині. Це тому, що згадані представники релігій не прагнули зближення, їхня діяльність була спрямована на роз’єднання єдиного хозарського народу, а зрештою — на руйнацію його життя.
Автор продовжує досліджувати суспільство і робить новий зріз у піраміді через 293 роки. Він хоче з’ясувати, чи світогляд людини через три століття зазнав змін, викрити ті причини, що заважають нашим сучасникам — збирачам хозарської культури опинитися на вершині піраміди і досягнути консенсусу.
Люди третього покоління вже не напівміфічні ловці снів, а сучасні, цивілізовані, з науковими ступенями вчені-дослід-ники: доктор Ісайло Сук — археолог, арабіст, професор університету в Нови-Саде, доктор Абу Кабір Муавія -арабський спеціаліст з івриту, професор Каїрського університету, доктор Дорота Шульц — славіст, професор університету в Єрусалимі. Та Сатана і в наш час продовжує правити бал. Війни на релігійно-національному грунті точаться й донині.
Тут Павич зображає картину, яка сьогодні надзвичайно актуальна: нова форма ведення війни — терор. Майже всі нині існуючі екстремістські угруповання мають під собою релігійні корені і діють в ім’я Аллаха або іншого бога. Чеченські терористичні акти в Росії та минулорічна диверсія в США 11 вересня вивели проблему тероризму на передній план у світі, а Павич говорив про це ще 18 років тому.
