Сто років самотності вважається шедевром Ґабрієля Ґарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії або Латинської Америки. Роман описує історію життя родини Буендіа та їхнього містечка Макондо впродовж ста років.
Рисами «магічного реалізму» стало звернення до міфологічних традицій, причому цього разу це був не біблійний або античний, а місцевий індіанський (чи африканський) міф.
Роман «Сто років самотності» — це книга, у якій на прикладі шести поколінь родини Буендіа зображено історію Латинської Америки, а також історію цивілізації загалом. Здається, цілий світ набирає образу села Макондо. На прикладі цього поселення й родини Буендіа автор досліджує еволюцію свідомості людини. Це історія від створення світу через освоєння земель першопоселенцями, парадоксальність історичних контактів із Європою, через добу громадянських війн та низку любовних історій веде до вимирання роду Буендіа через головну хворобу, властиву їм від початку, — самотність.
Проблематика «Сто років самотності»: Самотність (головна проблема) , відповідальність за свій вибір, роз’єднаність і солідарність, історична пам’ять, батьки й діти, кохання, сім’я
Жанрова особливість: це роман – міф, у якому переплітаються циганська, індіанська, колумбійська міфології. Опис подій протягом 100 років створює складну образну систему цілого покоління.
Рукопис Мелькіадеса в творі – це «роман» про родину Буендіа, тобто маємо худ.засіб «роман в романі».
