1965 року Маркес розпочав роман «Сто років самотності». Робота тривала півтора роки й була закінчена навесні 1967 року. В основу історії Макондо Ґарсія Маркес поклав життєпис родини Буендіа, яка заснувала містечко й нащадки якої жили, керували, визначали напрям макондівського життя протягом усього його столітнього існування. «Макондо було тоді невеликим селищем з двома десятками хатин, споруджених із глини й бамбука на березі річки, що несла свої прозорі води річищем з білих відполірованих каменів, величезних, як доісторичні яйця. Світ був ще таким новим, що багато речей не мали назви, і на них доводилося показувати пальцем»,— таким бачимо Макондо на початку історії. Як і дідусь та бабуся письменника, засновники роду Хосе Аркадіо й Урсула виявилися двоюрідними братом і сестрою. Так само, як і дід Ніколас Маркес, Хосе Аркадіо, скоївши вбивство, разом із дружиною покинув своє селище й вирушив шукати нове місце проживання. Як і дід, він вимовив фразу, що закарбувалася в пам’яті майбутнього письменника: «Ти не знаєш, скільки важить один мрець!» Сам письменник зазначав, що в книзі чимало натяків на родичів і друзів. Але навіть не знаючи всього приватного підґрунтя того чи іншого образу або ситуації, ми розуміємо, що родовий будинок Буендіа — це той самий рідний будинок дідуся й бабусі, життя якого він намагався відтворити, та й багато фактів біографії Буендіа співпадають із біографіями його рідних. Але письменник так зумів спресувати час і простір, що читачі могли бачити минуле, сучасне й майбутнє героїв майже одночасно й прочитувати прихований між рядків міфологізований зміст подій. Одна з найважливіших категорій у романі Маркеса, на думку науковців,— це час, що якнайтісніше пов’язаний із поняттям епічності, із характером багатьох подій твору. «Мине багато років, і полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни, чекаючи розстрілу, згадає той далекий вечір, коли батько взяв його із собою подивитися на кригу»,— так починає автор роман, відразу ж вводячи читача в певні часові рамки — життя полковника від народження, від споглядання криги й до чекання розстрілу. Із розгортанням оповіді відбувається зміщення часових рамок — часові виміри переносяться, міняються місцями, застигають на місці або ж рухаються у зворотному напрямку. Для Ґарсія Маркеса «важливе відчуття фатальної визначеності, яке виникає за рахунок зчеплення минулого, теперішнього, майбутнього. Важливе для нього ще й саме це зчеплення, тобто самий засіб». Урсула, найстаріша з роду Буендіа, доходить висновку, що «час не минає, а знову й знову повертається і ніби рухається по колу».
