Екзистенціалізм — напрям у філософії і течія модернізму, в якій джерелом художнього твору є сам митець, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, яка розкриває таємницю буття взагалі.
Визначальні риси екзистенціалізму:
* на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
* особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
* поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
* вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
* існування людини тлумачиться як драма свободи;
* найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.
Екзистенціалізм у художніх творах відбиває настрої інтелігенції, розчарованої соціальними та етичними теоріями. Письменники прагнуть збагнути причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце висуваються категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Представники цієї філософії стверджували, що єдине, чим володіє людина, це її внутрішній світ, право вибору, свобода волі.
«Гра в бісер» була завершена й надрукована в роки Другої світової війни. Але марно шукати в романі прямого відгомону подій, які схвилювали увесь світ. Усе, що відбувалося в ньому, було дуже віддаленим у часі від бурхливої та кривавої сучасної історії, було винесено в майбутнє. Художнім простором роману стало зображення фантастичної країни інтелектуальної еліти — Касталії. Вона — своєрідний острів, оточений з усіх боків океаном реальності. У державі духу, культури, мистецтв обранці — члени
ордену — займалися тим, що зберігали, охороняли плоди людського генія, культурні надбання людства. Вони не створили нічого нового, тому що нове в царині культури, духовної діяльності знищувало, руйнувало, заступало старе. Колись у Касталії була винайдена гра зі скляними кульками («гра в бісер»), яка ставала все складнішою. Символіка гри в бісер, що викликала багато спроб тлумачення, розшифровувалася по-різному. Найпростіше пояснення — ця символіка була образним втіленням наукових теорій у сфері етики та естетики, чистого мистецтва. Але гру в бісер не можна було розуміти буквально, спрощено. Це творчі експерименти з чудовими, довершеними скарбами людського духу, творення комбінацій, асоціацій, порівнянь тощо з них і на їх основі. «Належати до Касталії» — означає звільнитися від звичного людського життя. Відмовитися від сім'ї, кохання, дітей, індивідуального існування, отже, розчинитися цілком в ордені, служити йому. Навіть індивідуальна мистецька творчість була заборонена в Касталії. Головним героєм став Магістр Гри, член Ордену Гравців у бісер Йозеф Кнехт. У романі викладено три варіанти його життєпису, які мали місце в різні проміжки часу. Це узагальнення долі творчої людини, яка незалежно від історичних і соціальних обставин розвивалася в певному напрямі. Кнехта відібрали, як і інших юних кастальців, поміж здібних дітей за межами Касталії (тому що її мешканці були бездітними). При цьому його походження, соціальний статус у світі, звідки він прибув, не мали жодного значення. Він зростав духовно й нарешті досяг найвищого чину в Ордені — Магістра Гри. Однак він незадоволений своїм життям і творчістю, тому залишив Касталію, щоб за межами Ордену розпочати нове життя. Він мріяв виховати сина свого друга та філософського антипода Пінко Десіньйорі, передати йому свої знання і мудрість.
Однак незабаром після своєї втечі з Касталії Кнехт утопився в гірському озері, змагаючись у плаванні зі своїм учнем. На це змагання його намовив сам малий Фіто. Проте Йозеф Кнехт не зазнав у смерті поразки, а залишився переможцем у більш глибокому розумінні.
Структура роману надзвичайно складна. У ньому перетиналися форми, характерні для різних романних жанрів. Ми знайшли в ньому історію світу на час виникнення Касталії, іронічно змальовану, в якій розвиток країни викладався в науково- пародійному стилі. У книзі були вміщені вірші, вплетені в прозовий текст. У ньому природно співіснували вставні новели, легенди, житія святих, філософські дискусії, головні елементи традиційного роману виховання, ліричні сторінки й фрагменти, побудовані в музичному ключі тощо.
Дія «Гри в бісер» віднесена до далекого майбутнього, що залишило далеко позаду епоху світових війн. На руїнах культури, із незнищенної здатності духу відроджуватися виникла республіка Касталія, що зберігала в недосяжності для вирів історії багатства культури, накопичені людством. Роман Гессе порушував питання, актуальні для XX ст.: чи повинні хоча б в одному місці світу зберігатися у своїй чистоті та недоторканності багатства духу, оскільки за їх «практичного застосування», як довело те ж саме XX століття, вони часто втрачали свою чистоту, перетворювались на антикультуру та антидуховність?
Саме на зіткненні цих двох ідей будувався головний сюжетний стрижень роману — диспути двох друзів — супротивників — Йозефа Кнехта, скромного учня, а потім студента, який з роками став Магістром Гри у Касталії, і нащадка відомого патриціанського роду, який представляв життєве море, Плініо Дезіньойорі. Якщо бути вірним логіці побудови сюжету, перемога залишилася на боці Плініо. Кнехт залишив Касталію, дійшовши висновку про оманливість її існування поза світовою історією, він пішов до людей і загинув, прагнувши врятувати свого єдиного учня. Однак у романі, як і в повісті, що йому передувала, була яскраво виражена і протилежна за змістом ідея. У доданих до основного тексту життєписах Кнехта, інших можливих варіантів його життя, головний герой однієї з них — Даса, тобто той же самий Кнехт, назавжди залишив світ і побачив зміст свого існування в усамітненому служінні лісовому богу.
Змістовна для Гессе ідея, запозичена ним з релігій та філософій Сходу, полягала у відносності протилежностей. Глибокий трагізм цієї гармонійної книги, трагізм, що відображав ситуацію сучасної дійсності, полягав у тому, що жодна із істин, які стверджувалися в романі, не була абсолютною, жодній із них не можна було віддатися навіки. Абсолютною істиною не була й ідея споглядального життя, проголошена лісовим богом, ні ідея творчої активності, з якою стояла вікова традиція європейського гуманізму. Антагоністи в романах Гессе не лише протистояли одне одному, вони ще й були взаємопов'язаними. Як і раніше, Гессе зберігав рівень своєї неабиякої вимогливості до людей.
Ім'я Кнехта німецькою означало «слуга». Ідея служіння в Гессе не така вже й проста. Кнехт не випадково перестав бути слугою Касталії і пішов до людей. Не випадковим був і крок до лісового усамітнення його індійського втілення Даси. Перед людиною стояло завдання побачити обриси цілого, що змінювалися, і його центр, що теж зазнавав змін. Для того щоб втілити ідею служіння, герой Гессе повинен був привести своє бажання, закон своєї власної особистості у відповідність до продуктивного розвитку суспільства.
Романи Гессе не давали ані уроків, ані остаточних порад і шляхів вирішення конфліктів. Конфлікт у «Грі в бісер» полягав не в розриві Кнехта із касталійською дійсністю, Кнехт поривав і водночас не поривав із республікою духу, залишившись касталійцем і за її межами. Істинний конфлікт — у відважному утвердженні за особистістю права на співвіднесення себе і світу, права і обов'язку самостійно сягати обрисів і завдань цілого і підкорювати їм свою долю.
Айріс Мердок не була екзистенціалістом, але вона поділяє екзистенціалістські думки, згідно яких життя немає більш визначених цілей, ніж ті, які визначають собі люди. Для Айріс Мердок і екзистенціалістів не існує Бога, який обрав шлях для людини ще до того, як вона народилася. Замість цього, людина народжується з правом свободи вести таке життя, яке сама обирає. Незважаючи на здатність бути вільними, більшість людей, зазвичай, вважають за краще триматися визначеного шляху за допомогою віри в Бога, або приймаючи все, що з ними відбувається.
З метою протидії цій тенденції, Айріс Мердок намагається навести докази випадковості життя в своєму романі «Чорний принц». Наприклад, Бредлі і Джуліан випадково зустрічаються два рази, але це зовсім не означає, що їм судилося зустрітися. Таким же чином, ряд випадкових зустрічей служить рушійною силою усього сюжету роману.
Ці події є тим, з чого складається людське життя, але вони не були запрограмовані долею. Як показує Айріс Мердок, життя - це просто набір випадковостей, пов'язаних один з одним
Роман «Кентавр» (1963).
Жанр твору важко визначити однозначно: дослідники визначають його як роман-міф, кінороман, соціально-філософський роман, пасторальну елегію в поєднанні різних форм (ідилія, гімн, некролог, любовна лірика, елегія, епітафія). Розбіжності обумовлені новаторським характером твору та його жанровою та стилістичною багатоплановістю. У контексті філософської проблематики твору — людської смерті і безсмертя — фабула набуває додаткового символічного значення: шлях від смерті — до безсмертя, в основі якого проглядається архетип воскресіння. У світлі такого розуміння ідейного
задуму твору розкривається філософська глибина образів, а композиція допомагає поєднати реалістичний і міфологічний аспекти роману. Автор веде читача від земного, конкретно-історичного сприйняття роману — до позачасового, космічного розуміння образної структури твору.
