Фантастика— це 1) різновид художньої літератури; 2) спосіб художнього творення, в основі якого лежить нереальне, уявне, чарівне, наприроднє.
Інтерес до фантастики посилювався в переломні моменти історії, наукові й промислові перевороти, соціальні й духовні струси.
Роль фантастики велика, вона впливала на свідомість читачів, допомагала відчути себе землянами, відповідати за планету, за людський рід, психологічно готувала їх до сприймання майбутнього світу. Фантастика відіграла велику роль і для науки, зокрема космічних досліджень. Письменники-фантасти сповістили про вихід у космос, намітили етапи проникнення в світовій простір і створили екстремальні ситуації, з якими на практиці зіткнулися космонавти. Отже, прилучила мільйони людей до космічного світосприймання, наблизила Всесвіт до людства
Фантастика — популярний різновид художньої літератури. Вона поділяється на наукову фантастику і «фентезі».
Наукова фантастика- жанр літературний, популярний серед молоді.
«Фентезі» — своєрідні казки для дорослих, у центрі яких переважно боротьба зі злом. Лін Картер, автор книги «Уявні світи», визначив «фентезі» як оповідання про дива, які не належать ні до наукового світу, ні до потойбічного. Такі твори часто створювалися на основі міфологічних і казкових образів, сюжетів.
Термін «наукова вигадка» або «наукова белетристика», виник у 1926 році в Америці і був вперше впроваджений письменником Х. Гернсбеком. До його появи і впровадження існували інші поняття: «науковий» і «фантастичний» (так свої романи називали Жюль Верн і Г. Уеллс). Обидва поняття об’єднав в одне «науково- фантастичне» Я. Перельман у 1914 році, додавши його як підзаголовок до свого оповідання «Сніданок у невагомій кухні».
Наукова фантастика поєднала в собі метод художньої літератури з пізнанням і відображенням світу, в якому на першому плані — уява та інтуїція, метод науки з експериментальною основою і суворою логікою аналізу.
Рей Бредбері стверджував: «Фантастика — це реальність, що нас оточує», вона «вчить мислити, а отже, приймати рішення, виявляти альтернативи й закладати основи майбутнього прогресу».
Тематичний спектр наукової фантастики різнобарвний:
прогностична, винахідницька;
ненаукова, казкова;
утопічна, позитивна;
попередження від необачних шляхів, які можуть виявитися фатальними завтра.
Наукова фантастика ставила і розв’язувала соціально-естетичні проблеми: зображення моделі майбутнього, психологічних нюансів у взаєминах людей і поведінці окремої особистості, неймовірних припущень форм розумного життя, аналізу різноманітних шляхів, які ведуть не тільки до цивілізації, а й до її фізичного й духовного знищення, відповідальності людей науки й людей, що відповідають за науку.
Проблема відповідальності — одна з головних. Вона потребувала від людини навчитися поводитися з власними знаннями, бути добрішою, ніж вона є, зберегти планету для наступних поколінь.
Фантастика Бредбері своєрідна тим, що за тематикою, Бредбері не зациклюється на здобутках науки і техніки. Радше, найбільший інтерес автора викликає морально-психологічна сторона, а науково-технічний прогрес є лише частиною зображуваної цивілізації. Тому прозу Бредбері часто відносять до психологічної прози на фантастичній основі. Їй властива складність сприйняття, яскрава, інтенсивна символіка та філософські роздуми про сенс буття людини у сучасних умовах цивілізації.
Фантастичні романи та історії Бредбері спроектовані на майбутнє.
«451 градус за Фаренгейтом» - роман-антиутопія Рея Бредбері, написаний в 1953 році.
Назва даного роману червоною стрічкою розвивається по всьому сюжету. Автор акцентує увагу на тому, що 451 градус - температура при якій горить папір, а саме книги.
Основна думка роману полягає в тому, що люди під впливом суспільства, часу, власної ліні перестали читати книги, роздумувати, міркувати, вести теплі бесіди в колі близьких друзів. Людство більше не хвилюють проблеми і почуття тих, хто їх оточує, навіть власна дружина може виявитися чужою людиною. Єдине, що турбує кожного - це отримувати задоволення і веселитися від банальних порожніх фраз, міміки і жестів, замикаючи під замок ті почуття, які не мають місце бути в світі.
Протягом усього роману, Гай Монтег, будучи за професією пожежним, обов'язок якого - спалювати книги, бореться зі сформованими стереотипами і самим собою. Познайомившись з Кларисою він немов прокидається від непробудного сну, починаючи дивитися на світ зовсім іншими очима, тим самим розвиваючи в романі лінію утисків і переслідувань, розчарування і зради, любові і розуміння, допомоги і співпереживання.
Повість написана в темних тонах, що підкреслюють самотність навіть тих, хто знаходиться в постійному оточенні, скупість описових моментів пояснюється порожнечею в душі людей, їх бездумності і спорожнілості ...
Дану книгу повинен прочитати кожен, кого хвилюють проблеми суспільства. Задумайтесь, а не Ви чи є головним героєм, тим хто намагається боротися з нав'язаними нами технологіями, за допомогою яких побут стає легше, але тим самим відбувається деградація нашого розуму.
