Формати паперу і формати видань
Формати паперу. Папір для виробляння книжок та журналів виготовляють в аркушах (60x84,60x90,70x90,70x100,70x108,75x90,84x108 см)і в рулонах(завширшки 60,70,75,84,90,108 та 120 см).
Виготовляють також папір з розмірами, збільшеними з одного чи з обох боків на 2 см.
В Європі формати паперів, що їх використовують друкарнях, відповідають серії А, визначеній стандартом Міжнародної організації стандартизації (ISO). В Німеччині цей стандарт відомий під назвою DIN. Наявні міжнародні формати паперу умовно поділено на три серії- А, В, С
Чинні стандарти передбачають такі основні формати книжково-журнальних видань: 84x108/8,70x108/8,70x100/8,60x90/8,60x84/8,84x108/16,70x108/16,70x100/ 16,70x90/16,60x90/16,60x84/16,84x108/32,70x108/32,70x100/32,70x90/32,60x90/ 32,60x84/32.
Ураховуючи стандартний розмір аркушів паперу чи певне розрізання рулонного паперу, можна одержати нові формати видань.
Формат видання - це розміри сторінки видання після обрізання блока по ширині й довжині. Формат видання визначають не у вигляді точних розмірів у міліметрах (наприклад, 128x200 мм), а часткою аркуша друкарського паперу, використовуваного для видання. Наприклад, якщо видання друкували на аркушах паперу розмірами 60x90 см і після друкування аркуші фальцювали (складали в зошити) у три згини, то формат видання -1/8 частка паперу розмірами 60x90 см (під час першого згинання аркуш складали у дві рівні частини - частки, під час другого - в чотири, третього - у вісім).
Оскільки у виготовлянні книжкових видань здебільшого застосовують перпендикулярне фальцювання, за якого кожний черговий згин перпендикулярний до попереднього, можна визначити розмір 1 /8 частки аркуша розмірами 60x90 см. Ширина цієї частки дорівнюватиме четвертій частині довшого боку аркуша (згинати аркуш починають із довшого боку), тобто 90 см: 4 = 2,25 см, а довжина - половині коротшого боку, тобто 60 см : 2 = 30 см. За 1/6 частки аркуша та перпендикулярного фальцювання і довгий, і короткий боки аркуша треба поділити на 4, за 1 /32 частки та перпендикулярного фальцювання довший бік аркуша на -8, а коротший - на 4. Одержані розміри будуть більші від фактичних розмірів сторінок видання, оскільки книжковий блок обрізують із трьох боків.
Кількість сторінок у зошиті за такого фальцювання становить: у разі одного згину - 4, двох згинів - 8, трьох -16, чотирьох - 32.
Зошити, скріплені між собою у блок, обрізують зверху, справа і знизу. Зверху та справа - для того, щоб зрізати петлі, які утворилися після фальцювання, а знизу - щоб вирівняти блок. Розміри обрізування книжкового блока показано нарис. 1.
Таким чином, уміючи визначати формат видання до і після обрізування, потрібно правильно його вибирати з урахуванням виду й обсягу видання, способів його оформлювання, категорії читачів, використовуваного усталювання та ін.
У дод. 5 наведено пропорції основних форматів видань після обрізування з трьох боків.
Вибираючи формат видання, потрібно передбачити:
- площу сторінки видання, що дає змогу розмістити текстові та ілюстраційні
елементи у вигляді, зручному для читання; особливу увагу потрібно приділити
ілюстраційному матеріалові, таблицям і формулам; - оптимальні просторові пропорції видання (співвідносина товщини та площі
формату), виходячи з його обсягу; - зручність друкування залежно від форматів та інших технологічних
особливостей машин, призначених для друкування видання.
Сторінка складовини (донедавна полоса складання) - це відбиток тексту чи зображуваних елементів на сторінці видання. Формати сторінок видання, розміри розкладки ілюстрацій в друковій продукції, а також розміри (кеглі) шрифтів і прогалинних матеріалів визначають в одиницях типометричної системи вимірювання.
Найменша одиниця цієї системи - друкарський пункт, або просто пункт (п.), що дорівнює 0,376 мм.
Найбільша одиниця - квадрат (кв.) - містить 48 п. і дорівнює 18,04 мм. З достатньою для практики точністю розмір квадрата можна прийняти у 18 мм.
Обсяги видань
Для звичайного споживача друкованої продукції, не посвяченого в ази видавничої справи, оцінка обсягу того чи іншого видання, скажімо, книги здебільшого зводиться до визначень: тонка, дуже тонка, товста, дуже товста, середня, так собі. Школярі й студенти, як правило, лякаються "товстих" навчальних посібників і підручників. Як тільки не називають великообсягові книги ті, хто не з бажання, а вимушено користується ними: "пухлі романи", "гросс-бухи", "наповнений водою томище", "штучна жуйка" тощо. З іншого боку, любителі, скажімо, любовних романів або детективів, навпаки, розчаровуються, коли беруть до рук таке чтиво у "тонкому" редакторському та поліграфічному виконанні, адже очікувана насолода від такого читання триватиме недовго.
Для лексикону ж професіонала нашого фаху зовсім не пасують подібні означення. Він покликаний не лише чітко оперувати галузевими термінами, а й глибинно розуміти їхню сутність. Тому почнемо з визначень.
Поняття обсягу, як і формату видання, криється в його кількісній характеристиці. Найперша – це кількість сторінок або колонок. Професійними ж означеннями такої характеристики є різні види аркушів:
– паперовий;
– фізичний друкований;
– умовний друкований;
– авторський;
– обліково-видавничий.
Таким чином, о б с я г в и д а н н я – це його кількісна характеристика, виражена певною кількістю аркушів, сторінок чи колонок.
Для чіткішого розуміння цього визначення важливо з'ясувати деякі особливості термінологічних ознак перелічених вище різних видів аркушів.
П а п е р о в и й а р к у ш з фізичної (предметної) точки зору – виготовлений здебільшого з рослинних або штучних волокон і доведений до певних розмірів листоподібний матеріал, призначений для різних цілей, здебільшого для друкування текстів чи ілюстрацій. З точки зору видавничо-поліграфічного терміна – це одиниця розрахунку кількості паперу, необхідного для друкування конкретного видання. Існують різні стандартні розміри паперового аркуша.
Д р у к о в а н и й а р к у ш з фізичної точки зору – це площа поверхні одного боку паперового аркуша певного розміру, призначена для нанесення фарби із заздалегідь виготовленої друкованої форми. Тому такий аркуш ще називають фізичний друкований.
На один паперовий аркуш можна нанести за допомогою друкованої форми два відбитки – з лицьового і протилежного боків. Таким чином, один фізичний друкований аркуш становить половину паперового аркуша. Іншими словами, на одному паперовому аркуші вміщується (якщо заповнювати його з двох боків) два друковані. Нерідко початкуючі видавці, не розуміючи різниці між паперовим і друкованим аркушами, допускають помилки, визначаючи потребу в папері на конкретне видання, надто ж коли це видання книжкове. Адже на відміну від газетних видань, друк яких здійснюється прямо з паперових рулонів, папір для друку книг розрізується з тих же рулонів на аркуші певних стандартних розмірів. За умов неусвідомленого підходу до цього питання, можна недорахувати або, навпаки, перерахувати потребу паперу практично наполовину. Простежимо можливість появи такої помилки на конкретному прикладі.
Припустимо, що видавець підготував для друку оригінал-макет, що має в загальному обсязі 80 сторінок. На одному друкованому аркуші стандартного паперу вміщується, скажімо, вісім сторінок. Скільки фізичних друкованих і паперових аркушів піде на один примірник такого видання?
Обсяг книги у фізичних друкованих аркушах визначається поділом загальної кількості сторінок видання (80) на кількість їх в на одному друкованому аркуші (8): 80 : 8 = 10.
Оскільки один друкований аркуш – це половина паперового, то останніх треба буде вдвічі менше (10 : 2 = 5). Таким чином, на друк одного примірника книги обсягом 80 сторінок потрібно вісім фізичних друкованих і п'ять паперових аркушів. Знаючи методику визначення кількості аркушевідбитків, кількість відповідно до обсягу та накладу видання, можна легко підрахувати, скільки паперу піде на друк усього накладу.
Фізичні друковані аркуші, про які йшлося, у різних країнах світу випускаються різних форматів. Проте для точного ведення статистики друку, який здійснюється кожною державою, за наявності значної кількості різноформатних видань дуже важко підрахувати й скласти порівняльні дані, скажімо, за роками чи країнами випуску, про реальні обсяги такої друкованої продукції. З іншого боку, виникають ускладнення у визначенні реальних потреб країни в папері. Тому з метою приведення до якогось спільного знаменника загальної методики підрахунку обсягів випущених у різних форматах видань за конкретний період часу й було запроваджено єдиний спільний вимірник, який одержав назву умовний (або приведений) друкований аркуш.
У м о в н и й д р у к о в а н и й а р к у ш – це такий друкований аркуш, що слугує одиницею обліку й зіставлення різних обсягів видань, ви-друкуваних на паперових аркушах різних форматів й за основу розміру якого взято величину 60х90 сантиметрів загальною площею 5400 кв. сантиметрів.
А в т о р с ь к и й а р к у ш – це умовна одиниця виміру обсягу створеного автором (упорядником, перекладачем) оригіналу, що дорівнює 40 тисячам знаків прозового тексту з урахуванням розділових знаків та проміжків між словами або 700 рядкам віршованого тексту, або 3 тисячам см кв. площі ілюстративного матеріалу. Ця одиниця виміру найчастіше вживається:
– при укладанні угоди з автором, оскільки в основі договірних стосунків між видавцем та автором сума авторської винагороди встановлюється відповідно до розміру ставки за один авторський аркуш;
– при визначенні обсягу роботи редактора на етапі опрацювання авторського оригіналу.
До настання ери комп'ютерних технологій автори подавали до видавництв оригінали, віддруковані на машинці. Для спрощення роботи редактора з підрахунку обсягів таких оригіналів існували спеціальні стандарти оформлення машинописних сторінок: на одній сторінці машинопису мало вміщуватися не більше 30 рядків, в одному рядку – не більше 60 знаків з проміжками. За умов дотримання таких вимог, 40 тисяч знаків "набігало" до кінця 23 сторінки. Отож, 230 сторінок такого машинописного тексту прирівнювалося до 10 автор- ських аркушів.
Існував ще точніший спосіб підрахунку авторських аркушів. На повністю заповненій текстом сторінці вираховувалася кількість рядків, а в одному рядку – кількість знаків. Перемноживши ці два числа, дізнавалися кількість знаків на сторінці. Одержане число знаків на цій сторінці множилося на кількість сторінок, що давало можливість дізнатися середню кількість знаків у оригіналі. Ділення останнього числа на 40 тисяч давало обсяг оригіналу в авторських аркушах.
Деякі початкуючі редактори не вважають за потрібне оволодівати цією справді застарілою методикою. Адже нині ніхто вже не подає до видавництва машинописні, а тим більше, рукописні тексти. Обсяг оригіналу легко визначити за допомогою комп'ютера, поділивши кількість знаків з проміжками на 40 тисяч. (Кількість таких знаків, незалежно від їх розміру чи обраної гарнітури, чітко фіксується в кожному текстовому файлі й легко віднаходиться за допомогою лише двох команд "Сервіс-статистика"). Це безумовно так, коли йдеться про авторські оригінали, що творяться тепер. Але без старої методики підрахунку не обійтися, скажімо, при перевиданні давніх друкованих текстів, які з різних причин не вдається сканувати. У таких випадках текст доведеться набирати заново. Та до цього важливо бодай приблизно знати, на який обсяг орієнтуватися. Таких випадків з практики видавничої справи можна навести чимало.
О б л і к о в о-в и д а в н и ч и й а р к у ш – це умовна одиниця виміру обсягу власне авторського, а також доданого видавництвом іншого текстового чи ілюстративного матеріалу, куди входить вся службова частина видання. Обліково-видавничий, як і авторський, аркуш дорівнює 40 тисячам знаків прозового тексту з урахуванням розділових знаків та проміжків між словами або 700 рядкам віршованого тексту, або 3 тисячам см кв. площі ілюстративного матеріалу. До загального обсягу обліково-видавничих аркушів не входить рекламний текст.
