У 1939 році Сент-Екзюпері опублікував свою книгу «Планета людей». Цей твір важко віднести до якогось традиційного літературного жанру. Письменник відмовляється від сюжету, єдність твору досягається завдяки руху філософської думки автора. «Планета людей» — зразок інтелектуально-ліричної прози. Однак цю книгу у Франції було відзначено премією, що присуджується романам: настільки вразила сучасників ця пристрасна, поетична проза.
«Планета людей», маючи синтетичну жанрову природу (нарис, репортаж, вставна новела, філософський есей, мемуари), в цілому будується за законами лірики. У ліричній поезії всі образи утворюють єдиний візерунок, підкреслений ритмом, римою, іншими особливостями форми. У книзі Сент-Екзюпері поява окремих образів-мотивів відбувається послідовно (протягом розгортання словесної тканини твору), але всі вони співіснують у межах ліричного теперішнього часу, який домінує у книзі. Екзюпері змальовує світ речей, використовуючи художні можливості епосу, але включає в текст безпосереднє філософсько-публіцистичне тлумачення змальованого, вдаючись до порівнянь і метафор згідно з законами лірики.
Оповідувач у «Планеті людей» - це, безумовно, ліричний герой, що від власного «я» може звернутися до будь-якого «ти» - іншого «я», в тому числі і до старого чиновника.
За жанровими ознаками «Планета людей» — синтез репортажу з філософським есе. Фрагменти, сюжетно завершені, своєрідні вставні новели (про друзів — льотчиків Мермоза та Гійоме, про негра Барка) входять у книжку на рівних правах з розділами пейзажними, публіцистичними, філософськими. За жанром книга близька до філософської совісті епохи Відродження .і творів Дідро і Вольтера, але вона глибоко сучасна за матеріалом і підходом до його зображення. Це розмова автора з читачем, це розповідь про побачене і пережите, це запрошення разом замислитися над проб-лемами століття. Книжка поділена на вісім розділів, об'єднаних, як завжди у Сент-Екзюпері, могутньою особистістю автора — ліричного героя, учасника або свідка подій. «Планета людей» .
