27.Концепція часу в творах М.Пруста.Поняття про «довільну» та «інстинктивну»

пам*ять.Мистецтво та митець в худ.світі Пруста.
Формування світоглядно-естетичної концепції М. Пруста відбувається наприкінці XIX ст. На прикладі збірки новел “Насолоди і дні” відзначаються характерні риси прустівської поетики: близькість до «квітів декадансу», «атмосфери теплиці», пристрасть до зображення «хворобливої краси» та «елегантних страждань» (явний вплив Ш. Бодлера). Слід звернути увагу й на імпресіоністичну фрагментарність ранніх творів Пруста.
Безпрецедентним явищем в історії світової літератури стала суб’єктивна епопея “У пошуках втраченого часу”. М. Пруста доречно розглядати як «письменника для письменників», чия творчість стала зразком елітарної літератури і здійснила вплив на різні течії та школи XX ст.
На думку М. Пруста, усе наше реальне життя — це втрачений час. Життя ж справжнє — «тільки у світі уяви», у сновидіннях, мареннях, естетичній відстороненості від життя. Сам письменник жив усамітнено, відчужено від світу. Як відомо, він віддалився від людей, спав удень і творив уночі, а починаючи з січня 1909 року, майже не виходив з дому. Пруст наказав оббити стіни свого будинку корою коркового дуба, а вікна затулити важкими заслонами, сам же хазяїн закутувався в теплі куфайки, які постійно грів біля вогню. Пруст тяжко хворів із самого дитинства на астму та алергію, знав, що повільно помирає, відчайдушно боровся з неміччю та самотністю. Величезна творча уява давала змогу переноситися з буденної реальності в інші світи.
Геніальний витвір Пруста може сприйматися передусім як форма існування його творця. У романі чітко виражена думка про переваги мистецтва над життям («справжнє життя, єдине життя — це література», а «справжнє мистецтво — це мистецтво, яке вловлює реальність життя, що від нас віддаляється»).