Як і більшість кафківських творів, «Перевтілення, містить чимало автобіографічних елементів. Зокрема, прізвище головного героя є криптограмою прізвища самого автора: літера «З» у слові «Замза» розташована так само, як і літера «К» у слові «Кафка».
Певне автобіографічне підґрунтя має і образ комахи. Як свідчать щоденники та листи письменника, комаха була усталеною метафорою його самооцінки у внутрішній полеміці з батьком.
Слід звернути увагу і на стиль новели Кафки. “Ясность его речи, точная и строгая интонация разительно контрастируют с кошмарным содержанием рассказа, — відзначав В.Набоков. — Его резкое, чернобелое письмо не украшено никакими поэтическими метафорами. Прозрачность его языка подчеркивает сумрачное богатство его фантазии. Контрасти единство, стиль и содержание, манера и материал слиты в нерасторжимое целое”.
Як і інші твори Франца Кафки, “Перевтілення” вражає синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається у найбуденнішій обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимсь романтичними казковими ефектами. Більш того, воно ні у кого не викликає подиву, сприймається як щось природне. Втім, як зазначає Д.Затонський, диво зовсім і не вторгається у художній світ Кафки, “воно завжди знаходиться тут, складає одне з неодмінних ознак цього світу.
Якщо уявно розчленувати романи і новели Кафки на їх первісні елементи, так би мовити “будівельні цеглини”, то ми отримаємо переважно зримо реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з’являється лише тоді, коли Кафка починає ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного — вона полягає в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх взаємному відштовхуванні чи притяганні”. А.Хаузер писав/ що модерністське мистецтво робить наголос “не стільки на самому сполученні предметів, скільки на фантастичності цього сполучення”.,
Англійський критик Н. Холланд з приводу новели “Перевтілення” писав: “…Нереальні елементи, алегоричні імена або людинокомахи, утворюють свого роду електромагнітне поле; найбільш банальні і прозаїчні деталі, внесені в це поле, набувають здатність випромінювати особливе, додаткове значення”. Цей же дослідник спробував розшифрувати чи не всі символи цього твору. На думку Холланда, хазяїн Грегора Замзи — символ Бога; три квартиранти — що оселилися в домі після перевтілення, — боги кожного з членів сім’ї; одяг і вдягання
—символ “підкорення”; саме перетворення Грегора — це символ перевтілення Бога в людину, а смерть Грегора
—символ смерті Христа.
Чимало дослідників творчості письменника звертали увагу на притаманну його стилю рису — невідповідність між реалістичним способом зображення і абсолютно неправдоподібними подіями. Цю манеру Кафки один з
перших його дослідників В.Рем назвав “магічним реалізмом”. Він зазначав, що, на відміну від інших письменників”містиків”, які вміщують дивовижне “по той бік повсякденності”, Кафка “розташовує диво ще більш магічно, в самий центр буденного”. Недаремно в одній із новел Кафки (”Блюменфельд, старий холостяк”) є такі знаменні слова: “Навіть неймовірне повинно мати своє межі”.
Щоб висловити абсурд, Ф. Кафка користується логічної взаємозв'язком. Світ Ф. Кафки - це насправді невимовна метафорична всесвіт, де людина дозволяє собі хворобливу розкіш "ловити рибу у ванні, знаючи, що там він нічого не зловить".
Новела "Перетворення" (1916) приголомшує читача з першої ж фрази: "Прокинувшись одного разу вранці після неспокійного сну, Грегор Замза виявив, що він у себе в ліжку перетворився на страшне комаха". Сам факт перетворення людини на комаху, так просто, в класичній оповідній манері повідомлений на початку розповіді, звичайно, здатний викликати в читача почуття естетичного шоку, і справа тут не стільки в неправдоподібності ситуації (нас не шокує, наприклад, той факт, що майор Ковальов у Гоголя не виявив вранці у себе на обличчі носа), скільки, зрозуміло, в тому почутті майже фізіологічного відрази, яке викликає уявлення про комаху людських розмірів. Будучи як літературний прийом цілком законним, фантастичний образ Кафки тим не менш здається викликають саме в силу своєї демонстративної "неестетичності".
Однак уявімо на хвилину, що таке перетворення все-таки випадковість; спробуємо примиритися на час читання з цією думкою, забути реальний образ гіпернасекомого, і тоді зображене Кафкою далі постане дивним чином цілком правдоподібним, навіть буденною. Справа в тому, що в оповіданні Кафки не виявляється нічого виняткового, крім самого початкового факту. Сухуватим лаконічною мовою оповідає Кафка про цілком зрозумілих життєвих незручності, що почалися для героя і для його родини з моменту перетворення Грегора. Все це пов'язано з деякими біографічними обставинами життя самого Кафки.
Він постійно відчував свою провину перед сім'єю - перед батьком насамперед, бо йому здавалося, що він не відповідає тим надіям, які батько, власник невеликої торгової фірми, покладав на нього, бажаючи бачити сина процвітаючим юристом і гідним продовжувачем сімейного торгової справи. Комплекс провини перед батьком і родиною - один з найсильніших у цій в самому точному значенні слова закомплексований натури, і з цієї точки зору новела "Перетворення" - грандіозна метафора цього комплексу. Грегор - жалюгідне, марне розрослося комаха, ганьба і борошно для сім'ї, яка не знає, що з ним робити.
У звичайному, нормальному світі людина, і пильнуйте, живе в світі логічних причинно-наслідкових зв'язків, у всякому разі так вважає. Йому все звично і зрозуміло, а от засинаючи, людина вже занурений у сферу алогізму. Художній трюк Кафки у тому, що у нього все навпаки. У нього алогізм і абсурд починається, коли людина прокидається.
Головний мотив творчості Ф. Кафки - відчуження людини, її самотність - повністю розкриваються в його творах. У трьох романах Кафки - "Америка", "Замок", "Процес" - мова йде про все більш важких формах смертельного самотності. Чим більше самотній герой, тим важче його доля.
