У 1913 р. п’єсою «Дім, де розбиваються серця» Дж. Б. Шоу розпочав другий період своєї творчості, завершивши її в 1917 р. — наприкінці Першої світової війни, яка спричинила крах його фабіанських ілюзій стосовно ролі ліберальної інтелігенції в житті суспільства. Відповідальність за тогочасні трагічні події автор адресував представникам англійської інтелігенції, які, не будучи безпосередніми винуватцями, об’єктивно сприяли їх виникненню.
Розкриваючи символічний сенс драми, він зауважував: «“Дім, де розбиваються серця” — це не лише назва п’єси […] а вся культурна і зманіжена передвоєнна Європа, котру абсолютно безвольні, розслаблені тепличною атмосферою віталень люди віддали у владу підступного невігластва й бездушної сили». На підтвердження цього у фіналі твору виникає символічний образ корабля, що збився з курсу і пливе у невідомість із капітаном, який залишив свій капітанський місток, і командою, котра збайдужіло чекає страшної катастрофи.
У підзаголовку Дж. Б. Шоу називав свою п’єсу «фантазією в російській манері на англійські теми», акцентуючи на зв’язку її з п’єсами Л. Толстого, особливо А. Чехова, якого вважав руйнівником «сентиментальних ідеалів» освіченого суспільства. Як і Чехова, його цікавили душі, «розбиті серця» мешканців Дому, які бездумно розтринькують культурне багатство нації.
У п’єсі реалізм Дж. Б. Шоу звертається до символіки, філософського інакомовлення, фантастики, політичного гротеску. Згодом парадоксальність гротескних ситуацій і фантастичність художніх образів стає органічною ознакою його драматургії, особливо яскраво виявляючись у політичних екстраваганціях. Залишаючись, по суті, «драмами ідей», вони наснажені проблемним змістом і слугують сатиричним цілям, відкриваючи глядачеві, читачеві очі на справжні реалії політичного життя.
Дж. Б. Шоу широко використовує в п’єсі прийоми гротеску й парадоксу. За допомогою алогічних, парадоксальних ситуацій він показує неприродність тогочасного англійського суспільства і його державності. Відмова автора від традиційної художньої і сценічної достовірності на користь широкої філософської дискусії була оцінена Б. Брехтом, який назвав Шоу «творцем інтелектуального театру ХХ століття».
