Майстерність Мопассана-новеліста:
o одна сюжетна лінія;
o гострота та динамічність сюжетів;
o психологічна вмотивованість усіх дій героїв;
o найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації;
o сконцентрованість в одній події, у різкому зіткненні характерів;
o драматичне напруження дії;
o прийом контрасту;
o жвавий діалог;
o мова героїв індивідуалізована;
o широке використання художньої деталі;
o несподівана розв'язка;
o різноманість форма творів;
o стислість і лаконічність.
Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не знала європейська література:
o сюжет і зміст не збіглися (невідповідність між сюжетом і змістом мала різні форми);
o відтворив лише окремий епізод людського буття без чіткого визначення фіналу;
o кожен епізод - прояв глибинних процесів життя, побачити, зрозуміти які автор запропонував читачам;
o сюжет став верхнім шаром, за яким приховалося головне;
Гі де Мопассан застосував специфічні засоби реалізму і психологізму Флобера, учнем якого він був:
-не описувати психології героя - хай про нього говорять його вчинки (патріотичний вчинок Пампушки);
-не викладати подробиці - хай обрана риса дасть гостро і повно відчути ціле;
-не коментувати і не оцінювати - хай говорять дії і підтекст, лексика і барви.
Найдосконалішою за стилем можна назвати новелу "Пампушка" (1880). У "Нарисі "Вечори в "Медані"" Мопассан розповів про те, що група молодих письменників, які зібралися в Еміля Золя у його заміському будинку в Медані, вирішили створити збірку оповідань на тему франко-прусської війни. Мопассану та двом іншим письменникам було доручено написати по одному оповіданню до цієї збірки.
Завдання збірки - боротьба проти шовіністської літератури 70-х років, яка піднімала до небес французьку армію, що потерпіла поразку.
Особливості новели "Пампушка":
o композиція - узагальнення в окремому яскравому епізоді типових конфліктів періоду війни і французького суспільства загалом;
o принцип парадоксу (повія - патріотка);
o пошук справедливості (лицемірство "сильних світу цього" і гідність знедолених, відкинутих суспільством людей);
o здатність автора співпереживати біль разом зі своєю героїнею;
o правдиве зображення дійсності - художній прийом реалізму.
