Натуралі́зм (від лат. naturalis — «природний»), веризм — стиль і напрям у літературі та мистецтві кінця XIX сторіччя, споріднений з реалізмом. Іноді його розглядають як варіант, або етап в розвитку реалізму.
В літературі натуралізм представлений іменами Еміля Золя, Гі де Мопассана і Теодора HYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80_%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80"Драйзера.
Як і реалісти, натуралісти прагнули до повного, вірогідного, точного зображення суспільства, природи і людини, зокрема на основі об'єктивності.
Відмінність від реалізму:
o натуралізм надто прямолінійно виражав свої риси на практиці;
o з погляду натуралістів узагалі не було відмінностей між літературною творчістю і науковим пізнанням;
o натуралісти вважали, що письменник повинен створити всебічну і об'єктивну картину суспільства так, ніби цим займався історик чи соціолог. А відтак витвір мистецтва натуралістів мав бути "людським документом", тобто вичерпним описом того чи іншого суспільного явища.
Е. Золя не розрізняв поняття «реалізм» і «натуралізм». «Примусити реальних героїв діяти в реальному середовищі, дати читачеві шматок людського життя — у цьому весь натуралістичний роман».
Принципи натуралізму за Е. Золя:
o відмова митця від оцінних категорій при змалюванні фактів, повна відчуженість автора, об'єктивізм;
o звернення літераторів до "заборонених" тем. Митці-попередники не писали про патологію, тепер їй було відкрито широку дорогу в роман, п'єсу, поему;
o історію суспільства розглядали перш за все як фізіологічний процес і так її відображували в мистецтві.
Життя людей у творах натуралістів зумовлене не лише біологічно, а й соціально.
Твори натуралістів відзначалися детальним описом середовища, речей, усього, що оточує людину.