Людина у Зінаїди Тулуб визначається за своїми моральними якостями, незалежно від соціального стану, уподобань, релігії, національності тощо. Письменниця в один ряд ставить і українського старшину, яка зраджує заради привілей і багатства, і кримського мурзу, що ладен забрати останнє у нещасного рибалки, і московського боярина, винного у смерті скривдженої татарки, і цехового майстра, який нещадно знущається з бунтівників, і польського магната, що хоче поневолити Дикий степ тощо. Всі вони належать до одного табору - людоловів, людожерів. Слідзазначити, що поняття «людолови» у Зінаїли Тулуб досить широке, узагальнене. Ось як у автобіографії З. Тулуб пояснює свій задум: «Людолови» - це не тільки загони кримських татар, що набігали на Україну, це й польські магнати, католицькі й православні монастирі, і Києво-Печерська лавра, зокрема, козацька старшина і гетьмани, цехова і магістратська верхівка у Києві і Львові - словом, усі, хто знущався з простого люду. Зінаїда Тулуб основною проблемою у романі вважала проблему праці у ХУІІ ст
Можна сказати більше - символ праці є наскрізним у творі. Точніше, праці в ім'я чого і в ім'я кого? «Праця в ім'я волі», -можна дати відповідь. Воля - основна домінанта роману, універсальне поняття, яке визначає вчинки і психологію героїв, їх внутрішній світ, моральність. У кожного героя своє розуміння волі, кожен по-своєму трактує це поняття. Для Горпини, як і для Медже, - це тиха мирна праця на власному шматку землі з коханим чоловіком на рідній землі. Образи чоботаря Омелька, посполитого Томаша, Горпини, рибалки Нур'ялі, Медже, Абдулки, Лейзора, які типологічно належать до табору просолюду, що протистоїть людоловам, показані швидше жертвами, ніж борцями, а Дмитро Барабаш, Юрко Шибеник, Яків Бородавка, через кут зору яких оприявлюється бунтарська настанова, окреслені пунктирно. Що ж до Бородавки, то на перший план виведено його непослідовність, пияцтво, врешті - перехід до табору людоловів.
Для роману взагалі характерна поліперсонажність. В роман введено велику кількість персонажів. Образи Сагайдачного, Насті Повчанської, Медже, Данила Коржа, Горпини, Єлисея Плетенецького, Якова Бородавки та ін. розкрито більш-менш повно, але вони часом непередбачувані, відчувається їхня роздвоєність, інші (представники духівництва,поспільства тощо) накреслені пунктирно. Вони вводяться в роман і часто зникають, щойно виконавши свою функцію. Письменниця тяжіє до класичних для української літератури характерологічних типів. Онак, незважаючи на опис кривд і поневірянь простого люду, на позитивне ставлення до його ролі в історичному процесі, письменниця не ідеалізує його. Показуючи долю окремих представників з народу в тісному зв' язку з історичним процессом, З.Тулуб, таким чином, відображає долю всього народу. І це показано на прикладі не лише українського народу, а й татарського, турецького, польського, російського.
В «Людоловах» надзвичайно майстерно витворено топос міста, де розгортаються події, пов' язані з сюжетними лініями долі старого Омелька, взаємин Горпини та Нур'ялі, державницької діяльності Сагайдачного. Діяльність ремісничих цехів, розкриття суспільних та економічних законів їх існування - це нечасто розроблювана в українській історичній прозі тема. До того ж Зінаїда Тулуб виявляє дивовижну обізнаність в зображенні ремісництва, на що звертає увагу І.Дзюба
Роман «Людолови» досить детально та яскраво змальовує життя України та суміжних земель на початку 17-го сторіччя. Центральна постать роману — гетьман Петро Сагайдачний, перипетії його військової та політичної діяльності займають чільне місце у романі. Але багато сюжетних ліній пов’язані з вигаданими персонажами, на їх прикладі письменниця показує усю складність історичної дійсності тих часів. Це, зокрема, постаті козака Данила Коржа, його дружини Горпини, татарського селянина Нуруддіна, татарської дівчини Медже та інші. Здебільшого, доля цих героїв склалася трагічно, адже надто суворими були реалії тогочасного життя.
Деякі сучасні критики закидають Зінаїді Тулуб, що її роман «Людолови» характеризується типовим для радянських часів переяскравленням «класової боротьби» та «класової солідарності» й применшенням національного. Певною мірою це так, про що свідчить уведення до роману деяких штучних персонажів, котрі могли б існувати у 17-му столітті та мислити подібним чином лише у якості дуже великого винятку. Але в цілому, «Людолови» якраз тим і цінні, що відтворюють історичну дійсність у всій її складності та суперечливості. Зінаїда Тулуб не чіпляє ярликів з позначками «хороший» та «поганий», майже всі персонажі твору — це живі люди, діти своєї доби, наділені як позитивними, так і негативними рисами. Це стосується не лише окремих персонажів, а й великих прошарків населення. Так, письменниця, безумовно, показує позитивні риси діяльності козаків, але при цьому не вагається вказати й на негативні. Зокрема, коли йдеться про набіги козаків під проводом Сагайдачного на Крим, показано, як плюндрувалися кримські міста, як гвалтувалися жінки та бралася здобич, зокрема й «живий товар». Отже, людоловами у романі постають не лише татари, котрі захоплювали ясир під час набігів на українські землі, а й козаки, котрі також не гребували захоплювати людей у полон з метою подальшого продажу або отримання викупу. Особливо яскраво ця тенденція показана на прикладі долі дівчини Медже, котру козаки продали в неволю і вона загинула в Московії.
