Мода́льник, або мода́льні слова́, (від лат.modalis — «модальний») — частина мови, до якої входять специфічні повноцінні самостійні слова, які виражаютьсуб'єктивну модальність (ставлення мовця до висловлюваної думки), не мають системи словозміни та синтаксичних зв'язків з членами речення, відокремлені від інших у реченні, але пов'язані з ними семантично та інтонаційно[1].
Загальна характеристика модальника
У сучасній українській морфологіїрозглядають не всі засоби вираження модальності, а ті лексичні одиниці, які виражають тільки модальність і не виконують функцій членів речення. До модальних належать слова очевидно, звичайно, може, дійсно, правда, здається. В окремий клас слів вони виділяються на основі спільності категоріального значення, морфологічної ознаки невідмінюваності та синтаксичних властивостей. Категоріальне значення модальників — ставлення мовця до висловленої думки.
Розряди модальниківРедагувати
У традиційній граматиці лексико-граматичні розряди слів виділяються на підставі трьох відомих принципів: семантичного, морфологічного і синтаксичного. Поділ на частини мови по суті зводиться до виявлення плану змісту, який складають категоріальні (узагальнені граматичні) значення, і плану вираження, який складають формальні засоби вираження цих значень (формисловозміни, сполучуваність з іншими словами, порядок слів у реченні,інтонація).
Категоріальне значення формується на базі значної кількості модальних значень і відтінків, які поділяються на дві групи:
- модальники зі стверджувальною семантикою: без сумніву, дійсно, звичайно, точно, вірно і под.;
- модальники з гіпотетичною (непередбачуваною) семантикою:здається, очевидно, можливо, напевно..
|
розряди реальних і гіпотетичних модальників: |
Приклади: |
|
слова, що вказують на вірогідність висловлювання |
напевно, очевидно, либонь, певно, можливо, може, мабуть |
|
слова, що вказують на джерело думки чи повідомлення |
кажуть, мовляв, чую, бачу, чутно, по-моєму, на думку, як кажуть |
|
слова, що виражають емоції мовця щодо змісту висловленого |
ясна річ, чого доброго, на щастя, на радість, на диво, шкода |
|
слова, що виражають звертання до співрозмовника |
погодьтесь, дозвольте, бачите, уявіть собі, зверніть увагу, прошу вас |
|
слова, що вказують на чужі думки, висловлювання, стиль і їх оцінку |
буквально, так би мовити, так звані |
|
слова, що вказують на послідовність, порядок думок |
по-перше, по-друге, нарешті, і останнє, на закінчення |
|
слова висновкового характеру |
отож, отже, взагалі, словом, значить |
Модальники невідмінювані слова ісловосполучення, що втратили парадигму. Невідмінюваність є їх морфологічною ознакою як частини мови, яка зближує їх із прислівниками та станівниками і протиставляє іменникам і дієсловам. Модальники не є членами речення. Вони в структурі речення синтаксично непов'язані з його членами способами узгодження,керування. У зв'язку з чим часто розглядаються як вставні слова або парантези[7]. Напр.: Я вже тоді, повірте, все це обміркував (Юрій Збанацький); І ось,нарешті, вершина (Олесь Гончар); А читати Тарас, справді, вивчився дуже рано(Оксана Іваненко).
Деякі модальники можуть підкреслюватимодальність дієслова. В цих випадках вони логічно виділяють присудок, стоять безпосередньо перед ним й інтонаційно не відокремлюються, і хоч модальники не пов'язані з іншими членами речення засобами типу узгодження та керування, все ж органічно входять у синтаксичну структуру висловлення[8], напр.: Про це треба обов'язково розповісти; Доручення треба неодмінно виконати.
