Перша поетична збірка О. Олеся «З журбою радість обнялась» вийшла 1907 р. у Петербурзі. Поет вніс до української літератури нові образи і ритми. Відсутність повчального тону в поезіях О. Олеся сприймалася сучасниками як розрив із попередньою народницькою традицією. Поряд із традиційними романтичними мотивами поет уживав символічну систему образів, прагнучи за допомогою символів та алегорій осягнути приховану сутність життя («Айстри», «Лебідь» та ін.). Провідне місце у першій збірці поета також посідали твори, пов’язані з революцією 1905 р., що стали яскравим зразком української громадянської поезії («Ой не квітни, весно,- мій народ в кайданах», «Капітану Шмідту», «З військом за волю боролися ми…» та ін.).Своє поетичне кредо О. Олесь визначив у вірші «З журбою радість обнялась». Так, як не буває радості без журби, так і журби без радості. Напевно, життя - це химерне сплетіння болю, туги з любов’ю, щастям. Хіба могла б людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль.Тему журби і радості Олександр Олесь продовжує у вірші «Айстри». Життя квітів - це життя людей, в якому одні прагнуть спокою й примарного щастя, інші ж, навпаки, - борні й діяння. Олесеві айстри марять про сонячні дні й весну і раптом бачать, що навколо - тюрма і жити марно. Вони вмерли, і над їхніми трупами засяяло сонце. Доля випробовує людину горем, смертю, нещастям для того, щоб перемогла надія. Життя не кінчається, воно торжествує. Цього не зрозуміли Олесеві квіти - вони загинули, так і не дочекавшись сонця. Алегорія вірша зрозуміла: не коритися долі, а здобувати її і вірити, адже сонце обов’язково засяє.
