Володимир Самійленко ввійшов в українську літературу як усебічно обдарований автор. Він відомий як драматург, перекладач, фейлетоніст, сатирик, а також як талановитий лірик. Самійленка оточувала плеяда великих сучасників — Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка, але й на цьому тлі Володимир Самійленко виглядає непересічно й цікаво.У центрі інтересів Самійленка — Україна та її стражденний народ. Власне, задля України він і жив. Поезія В. Самійленка — це поезія болючого сорому за свій народ, який тягне ярмо підневільного життя, розгубивши духовні цінності. Головна тема лірики — Україна. Вірші пронизані болем і смутком за її становище. Особливу увагу привертає вірш «Українська мова. (Пам'яті Т. Г. Шевченка)». В ньому в алегоричній формі змальовано підневільне становище української мови.У філософській поемі »Гея», що не друкувалася за радянських часів, В. Самійленко осмислив становище, в яке потрапила Україна після перемоги більшовиків у громадянській війні. За силою викриття анти людяної держави як знаряддя поневолення народів поема може бути поставлена поряд із Шевченковими поемами »Сон» і »Кавказ». В. Самійленко започаткував в українській літературі жанр анти утопії.