Це два цикли, які поєднані однією темою — темою великого, але трагічного кохання. Щоб зрозуміти і пройнятися творами, варто їх спочатку просто прослухати, осягнути, відчути ритмічність, сприйняти звукову основу, тільки тоді можна збагнути трагізм душі поета, першооснову його життєвої драми. Обидва цикли мають автобіографічну основу, написані протягом шести років (1903-1909) після розриву з коханою дружиною. Проте не тільки ці цикли, а й уся його творчість — це суцільна драма життя. Його поезія — немов один цикл, один могутній струмок, що б’є з єдиного джерела — джерела болю народу, туги рідної землі. Вода з нього то струменить грізно й пружно, то шамкотить-печалигься, то тужить-сумує, то креше-іскриться.У 1904 році розпався його шлюб, син залишився з дружиною. Відгуки цих переживань оформилися в поетичні цикли «За брамою раю» і «Разок намиста» – ліричну драму, споріднену з «Зів’ялим листям» Франка. Любов у Вороного платонічна («Любов – це талісман, Урочий подарунок, Любов – кип’ячий трунок З ілюзій та оман…»; або по-народницьки: «Та коли ти Вкраїни не кохаєш, – Ти не моя!»). Що ж до циклу Миколи Вороного “За брамою раю”, то він виник унаслідок кризової для митця життєвої ситуації. Можна припустити, що ідею створення циклу підказала поетові “лірична драма” І. Франка “Зів’яле листя”.Уперше цикл “За брамою раю” М. Вороний виокремлює в збірці “Ліричні поезії”. Образним осердям “За брамою раю” є протиставлення кохання і зради, що унаочнюється двома рядами бінарних опозицій. Перший ряд уживається на означення кохання, яким сповнена душа ліричного героя.
