Його оповідання відзначаються простотою й стрункістю побудови, лаконізмом. Увага письменника концентрується на внутрішньому житті персонажів, показаному в розвитку. Цікавими в цьому сенсі є оповідання "Федько-халамидник" та "Кумедія з Костем». В оповіданні "Федько-халамидник" зовнішній портрет Федька представлений лише кількома штрихами: "руки в кишені, картуз набакир", "чуб стирчком, очі хутко бігають.Головна ж увага зосереджена на розкритті внутрішньої суті героя, на його голосі, інтонаціях, мові, роздумах, вчинках. Федькові контрастує в оповіданні Толя. Протиставлення двох дитячих характерів стає джерелом сюжетної напруги. Психологічні деталі дозволяють "побачити" героїв, створити повне уявлення не лише про зовнішність, а й про внутрішній світ дітей. В. Винниченко обирає екстремальну ситуацію, коли почуття персонажів особливо загострені – сцену на річці та вдома після "купання" у льодяній воді. Максималізм Федька підкреслено психологічними деталями: "Федька поклали на стілець і били вже як слід" – він "навіть не скрикнув"; "тільки як батько пустив на мент руку, якою держав його, Федько впав додолу й не рухався». Властива для новелістичного жанру й несподівана розв'язка: смерть Федька..Тема долі байстрюка, розкрита у новелі "Кумедія з Костем". Новела розпочинається із категоричної думки автора про свого головного героя: "З Костем сталася чудна кумедія... ". Письменник називає його "кумедним хлопцем". Він, непривабливий, з "ріденькими, гостренькими" зубами, "нізащо не кусався", коли його били і ніколи не плакав. Автор уважно виписує найдрібніші деталі в показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на "забитого боязкого собаку", що вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Кость постає перед читачами як безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена усіма дитина. Яскравим свідченням цього є такі рядки: "Як його вже не били і хто вже його не бив: але він не плакав. Його так і прозвали за це "кам'яним виродком". У Костя прокидаються надії, коли він дізнається про свого батька. Він з ніжністю тримав недопалк, що побував у руках батька - пана. Кость міцно тримає його, як найдорожчу в світі річ , яка хоча б трохи пов'язує його з батьком. З тим недопалком у руці він і помирає.
