Стефа́ник Васи́ль Семе́нович —
українськийписьменник, майстер
експресіоністичноїновели,
громадський діяч, політик. Посол (депутат)
Австрійського парламенту від
Галичини. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературі
експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя.обут покутського села і його типи послужили Стефаникові для художньої конкретизації показу людини у межовій ситуації, трагедію якої щоразу переживав сам автор як свою власну («І все, що я писав, мене боліло»). Звідси цілком новий в
українській літературіжанр малої новели, вільний від народницької ідеалізації села, характеристичний зведенням до мінімуму описовості («образ без рамки», за словами самого Стефаника), крайнім
лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою
діалогу і
монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю, прикметним гіперболізмом, застосуванням розгорнених
катахрез тощо. Тим самим пояснюється й уживання покутського
діалекту, який засобом «учуднення» передавав живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити
літературною мовою. Сюжет його новел викладається через діалоги або монологи, звертається увага на інтонації, жести, вираз очей, а лаконічні авторські відступи нагадують ремарки в п'єсі, які дають змогу читачеві торкнутися найтонших порухів душі персонажів. Так новела «Сини» — це суцільний монолог старого батька, в якому він виливає великий жаль за вбитими на війні синами. Важливу психологічну функцію у творах В. Стефаника відіграє пейзаж.
