До найхарактерніших
особливостей стилю М. Коцюбинського належать: зосередження уваги передусім на психологічних мотивах вчинків персонажа, на його внутрішньому стані; змалювання подій із погляду героя, іноді цей погляд проводиться через увесь твір, частіше окремі епізоди подано з позицій різних персонажів (якраз на зіткненні протилежних поглядів і оцінок нерідко й твориться могутній емоційний ефект); майстерне використання психологічних деталей; надзвичайно промовиста, точна назва твору; улюбленим жанром Коцюбинського стає
новела. Михайло Коцюбинський є одним із найоригінальніших українських прозаїків. Він одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Сучасник письменника, критик
Сергій Єфремов так сказав про нього: «
Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят … був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку…».Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності стала художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на Введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885).Друкуватися почав у
1890 — львівський дитячий журнал
«Дзвінок» опублікував його
вірш «Наша хатка». На творчості Коцюбинського відбилося спілкування з членами
«Братства тарасівців». У казці «Хо» (
1894) він підносить значення ліберально-просвітницької діяльності. Важливим моментом світоглядно-письменницької еволюції Коцюбинського було оповідання
«Лялечка» (1901). У ньому він постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу:
«На крилах пісні» (1895),
«Дорогою ціною» (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.Новела «Цвіт яблуні» була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним. Академік Сергій Єфремов, глибокий знавець творчості Михайла Коцюбинського, видавець і редактор письменникових численних видань, автор майже двохсотсторінкової праці про нього, ділить шукання письменника на дві фази: перша -великий вплив, зокрема Івана Нечуя-Левицького, що виявляється не тільки в манері молодого письменника, а й у тій мірці, з якою він підходив до об'єкта своїх художніх композицій. Це була етнографічно-реалістична манера. І стиль цей був -стиль реалізму. У повісті "На віру", надрукованій 1892 року, бачимо не лише стилеву манеру Івана Нечуя-Левицького, але подибуємо навіть ті самі вислови, хоч би такі, як "сонце стояло на вечірньому прузі" ("Кайдашева сім'я") та "місяць, як око діжі" ("Микола Джеря"). Сталевий вплив помічаємо і в змалюванні пейзажу ("Сонце стояло вже на вечірньому прузі"), і в натуралістичності портрета ("Гладке, опасисте з одвислими щоками лице").
