Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Ґумора на півдні Буковини у родині дрібного службовця. У віці 13-14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 р. — «Доля чи воля?». У1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 р. була опублікована українською мовою під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю О. Кобилянської знайомиться Леся Українка. У 1892 р. вона пише працю «Рівноправність жінок», того ж року виступає в журналі «Народ»із нарисом «Жіноча вистава в Чикаго». Наступного року письменниця бере участь у виданні альманаху «Наша доля», вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи. У1894 р. О. Кобилянська друкує в журналі «Зоря»повість «Людина»(присвячена Н. Кобринській — відомій у Галичині письменниці й громадській діячці). Упродовж наступних років вона активно пише повісті та оповідання: «Він і вона»(1895), «Що я любив»(1896), «Ніоба», «Некультурна», «Природа», (1898), «Земля»(1902), «У неділю рано зілля копала»(1909), «Через кладку», «За ситуаціями», «Апостол черні»та багато ін. творів. О. Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці. Формування Кобилянської як особистості відбувалося в складних умовах. Доводилося жити в німецько-румунському оточенні, і хоч у сім'ї й лунали польська та українська мови, проте поза стінами хати спілкувалася німецькою. Дівчина брала участь в аматорських виставах, співала, грала на фортеп'яно, багато читала — переважно твори німецьких і швейцарських письменників: Йоганна Готфріда Гердера, Йоганна Вольфганга Ґете, Фрідріха Шіллера, Готфріда Келлера, Генріха Гейне, Фрідріха Шпільгаґена, Євгенії Марліт. Кобилянська почала писати вірші й оповідання німецькою мовою.Ніцше спричинився до появи в художній літературі певного типу героя - сильної особистості, індивідуаліста, “надлюдини”, і це, можливо, найголовніше. В українській літературі чи не першою подібний тип героя (героїні) явила в своїй прозі Ольга Кобилянська. Це закономірно, адже була вона “вихованкою німецької культури”, оскільки виростала в маленькому буковинському місті, “де єдиним вогнищем культури була бібліотека, яка складалася майже виключно з німецьких книг”. Саме “німеччина” відкривала О.Кобилянській “світ ідей, познайомила зі світовою літературою і навчила любити й розуміти мистецтво”. Герої Кобилянської - це все-таки “аристократи духа”; вони хочуть вживити в собі ідеал надлюдини. Зацікавленість О.Кобилянської філософією Ф.Ніцше дещо випереджала в часі аналогічні тенденції в російській літературі. Осип Маковей був одним із перших редакторів і критиків її творів. За фахом учитель. Маковей був на три роки молодший від неї. Вони покохали одне одного з першого погляду. Залишилися її листи до нього. Цей архів зберігається у Львові. Деякий час Кобилянська і Маковей навіть жили разом. Та мабуть він її по справжньому не любив, а захоплювався лише як письменницею. У 1903 році виїхав з Чернівців, одружився, але не був щасливим у шлюбі і 1925 року помер. А Кобилянська так і не вийшла заміж. Єдина розрада в особистому житті — прийомна донька Галина-Олена (по чоловікові Панчук). Вона одночасно була і її племінницею.
